Мама послала Сергійка до сусідів позичити солі .
Сергійка довго не повертався.
Уже й борщ закипів а його немає. Нарешті прийшов ,приніс у банці солі .
Мамай питає:чого це ти так довго ходив ?
- а я снідав каже Сергійко
- як снідав ? дивується мати
- а вони запросили мене снідати
- і шо ти їм відповів ?
- нічого сів і поснідав
-який же ти нечемний Сергійку !
Розгнівалась мати
Треба було сказати дякую я не голодний
- але ж мені дуже їсти захотілося ...сказати я не голодний це ж неправда .Хіба ж неправду можна говорити ?
Правда іноді буває гірша за неправду - каже мати
А Сергійко тепер думає як це ж так
Справжнім символом і окрасою Харкова ось уже майже п’ять з половиною десятиліть є пам’ятник великому синові українського народу Т. Г. Шевченкові в затишному саду, названому його іменем. Цей монумент вважається одним з кращих пам'ятників Тарасові Шевченку в світі
Він створений видатним скульптором М. Г. Манізером. Величний багатофігурний монумент належить до кращих скульптурних творів нашої країни.
Постать Шевченка сприймається досить реально: зосереджене обличчя, проникливий погляд очей, міцно стиснуті вуста — все це переконливо передає внутрішній стан поета. Він стоїть, глибоко замислившись. Енергійним жестом ніби скидає одвічне ярмо рабства, надихає поневолений народ України на боротьбу.
На мою думку, Батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.
По-перше, Батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відповідають твоїм ментальним особливостям.
Яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками України (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); допомагаємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.
По-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку Батьківщини. Прикладів цього в літературі сила-силенна.
Чи не найяскравішим серед них є творчість Тараса Шевченка, зокрема його поезія «І виріс я на чужині…», у якій Кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «Дніпро та наша славная Вкраїна…». Глибинним розумінням патріотизму вражають «Кам’яний хрест» Василя Стефаника і «Волинь» Уласа Самчука, поезії Олександра Олеся та Євгена Маланюка.
Отже, Батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. Це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.