у кожної людини є місця, які багато для неї значать. у моєму житті найдорожче місце - це село, де живе моя бабуся ганна, мамина мама. я її дуже люблю і завжди рада приїхати до неї у гості. бабусина хата стоїть на околиці села, і прямо за хатою проходить стежка, якою можна пойти до лісу і на річку.
як же гарно за селом! вийдеш за околицю - і ідеш стежкою, вдихаючи пахощі квітучого лугу та соняшникового поля, що по боках стежки. десь за кілометр - розвилка. якщо повернути праворуч, попадещ до невеличкого ліску, де можна збирати гриби та ягоди або просто гуляти. у ліску водяться різні птахи та такі звірі, як їжаки, зайці, лиси, білки та навіть кабани. якщо вести себе у лісі тихо, то можна деяких з них побачити.
якщо з розвилки повернути ліворуч і пройти метрів триста, то попадеш на піщаний берег річки. сюди багато людей влітку ходить купатися. річка наша неширока і не дуже глибока, але дуже гарна: у соняшну погоду вода блищить, мов кришталева. по берегах річки ростуть верби, а у воді біля берега росте багато білого латаття. я дуже люблю ці білосніжні квіти, тендітні та ніжні. дивлюся на них та не можу надивитися. ми часто тут буваємо з бабусею та батьками. тому околиці бабусиного села для мене - обобливе місце, бо тут я провела багато часу і отримала велике задоволення.
яку людину можна назвати красивою? ту, в якої гарна зовнішність, чи ту, в якої гарні вчинки? звичайно, краса зовнішня завжди приваблює, милує око. але важливіше, на мою думку, мати красу внутрішню, яка виявляється у вчинках, поведінці, ставленні до людей, навколишнього світу.
такі думки з’явилися у мене після прочитання казки ійського письменника оскара вайльда «хлопчик-зірка». разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
як відомо з сюжету казки, хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. і він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад і. корунця). окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. любив він тільки себе. у хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
для нього не було нічого святого. хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. обличчя виражало його справжнє єство.
лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. і лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
здавалося, так буде тривати вічно, але правив хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. як бачимо, за все треба платити. занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. а ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. бо найголовніше – це краса душі. дякуючи о. вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
