Карпатське село- перлина Західної України. Бачу як у сні : зелені полонини, на яких ніби намистинки хтось розсипав поодинокі дерев'яні хатки. А он там , отара овець спустилась до джерела втамувати літню спрагу. А за тим дрімучим лісом, котрий височить до самого неба, ледь-ледь проглядається вершина Говерли, вона прекрасна. Глянеш на село, і стоїш мов зачарований : навколо тиша, багато хаток, тонких журавлів попід ними, круті стежечки, які з'єднують малі , але розписані в українському стилі, сільські хати, сади, а в тих садах розкішні, пишні дерева. Стоять і чекають, поки добрий господар зірве плоди. А за тим зеленим бугром бурхливо несе свої води річка Черемош. Вода холодна, чиста, цілюща. Село як на долоні. Воно прекрасне, превозданне, особливе. Воно - саме втілення всієї української самобутності.
Сьогодні ми з матусею вирішили посадити квіточки. Встали вранці , купили насіння , одяглися тай пішли до клумби. Мати показувала як саджати : спочатку викопати маленку ямку , потім кинути декілька насінин , загорнути зверхи землею і трохи поляти. Мама так гарно це робила , так обережно , неначе голубка. До кожної насінинки вона щось говорила ,співала. І ось нарешті ми все посіяли , і вирішили прийти через тиждень. Прийшовши, я була вражена ! Маленькі листочки , неначе живі ,тягнулися до сонці та співали мамину пісню . Це було чудово . І ми з матінкою назавжди запамятали цей день.
з дитинства мама і тато вчать мене робити хороші вчинки .ці гарні вчинки повинні проиносити користь не тільки мені самому а й іншим теж. у мене є вчинок яким я пишаюся.одного разу я пішов з табором на море. ми купалися. один малюк поліз у воду і поплив дуже далеко. він проколов свій круг і почав тонути.батьків хлопця не було видно. я поплив до хлопчика мені було зголовою. але взявши його до себе на спину поплив до берега. цілий пляж вихваляв мене але це було необов язково . бо добро треба робити просто так
