Що таке недбалість? Це безвідповідальне ставлення до ситуації, яка вимагає обережності і точності. Це той фактор небезпеки, який можна уникнути, якщо бути уважним.А найстрашніше - це недбалість заради наживи. Це коли заради вигоди, прибутку, грошей підприємства економлять на безпеці людей. Це означає байдужість до інших, духовну деградацію. Людей, що йдуть на таку свідому недбалість, не лякає не кримінальна відповідальність, ні тим більше власна совість.
В історії існувало чимало випадків, коли багато людей гинуло через людську недбалість. Однією з таких історій є трагедія «Титаніка».
Найвища ціна недбалості – це життя людини, неважливо однієї чи сотень. Це непоправна трагедія, яка стається через безглуздість і якої можна було б уникнути. Саме це викликає найбільше обурення. І навіть це обурення – воно безсиле, бо вже нічого не виправить.
Пояснення: Надеюсь, подойдет. Поставь , как лучший ответ! Буду признательна
Объяснение:
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах річки.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб’є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. Коли Жаб’є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а село й сьогодні красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом’яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п’ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п’янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла… і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
У нашому селі є церква Покрови Богородиці, де проходять богослужіння.
На лівому березі річки височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці, у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і пишаюся ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то «пташкою» завжди летітиму до свого «гнізда», до рідного дому.
Рослини виконують фотсинтез.
Мій брат- справжнє ледащо.