Н. Дві тисячі сімсот шістдесят п‘ять
Р. Двох тисяч семисот шістдесяти п‘яти
Д. Двом тисячам семистам шістдесятьом п‘ятьом
З. Дві тисячі сімсот шістдесят п‘ять
О. Двома тисячами семистами шістдесятьма п‘ятьма
М.(на) двох тисячах семистах шістдесятьох п‘ятьох
Н. Чотириста п‘ятдесят шість
Р. Чотирьохсот п‘ятдесяти шести
Д. Чотирьомстам п‘ятдесятьом шістьом
З. Чотириста п‘ятдесят шість
О. Чотирмастами п‘ятдесятьма шістьма
М.(на) чотирьохстах п’ятдесятьох шістьох
Н. Вісімсот сорок три цілих тринадцять сотих
Р. Восьмисот сорока трьох цілих тринадцятьох сотих
Д. Восьмистам сорока трьом цілим тринадцятьом сотим
З. Вісімсот сорок три цілих тринадцять сотих
О. Вісьмастами сорока трьома цілими тринадцятьма сотими
М.(на) восьмистах сорока трьох цілих тринадцятьох сотих
Через усе моє дитинство тече річка Сіверський Донець. Починається вона десь там, де води його ще по вінця затоплюють прарічище повенями, де колись військо князя Ігоря купало коней, де землі дарують справді царські скарби археологам.
Береги ріки рясно поросли вербами, густо помережані стежками людських доль, тягнуться кудись далеко, щоб на обрії злитись з небом і знову повернутися над селом обрамленням Чумацького Шляху, створити вічну взаємодію землі й неба, плинного й вічного, насущного і почасового.
Приємно купатись у водах Сіверського Дінця, у ніжності зоряних ночей, у пісенному морі сільських вечорів, коли село співає кожним своїм гомоном, де діти збираються на ігрища, де селяни вечеряють після втомливої цілоденної праці на толоці.
Саме звідси в мене природна любов до рідного краю, села, повага до людей.
Объяснение:
Заклопотані своїми буденними справами ми біжимо вперед. Хутчіш – треба встигнути. Купити, здати, обміняти, знайти, попросити… Ображаємося, коли відмовляють, взиваємо до людського милосердя, просимо зглянутися та до Нам здається, що вирішити нашу проблему просто, треба тільки приділити хвилинку уваги нам.
Та згадайте, коли ви останній раз поступалися місцем у громадському транспорті? Або подавали копійчину жебраку чи вуличному музиканту? Ми відвертаємося до вікна, закриваємо очі, вдягаємо навушники. Відокремившись, вважаємо, що нібито й щезла проблема, нема її