Василь і Ксеня пішли в ліс по ягоди. І хоч їм здавалося, що вони трошки походили, але незчулися, як почало вечоріти. Тільки тоді діти побачили, що вже блукають у незнайомому місці. Дітям усюди ввижалися якісь страхітливі істоти. Звідусіль лунали незнайомі звуки. Десь углибині лісу пугикав пугач.
- Васильку, що нам робити? - запитала перелякана Ксеня.
- Не бійся, Ксеню, я тебе захищу, - як справжній чоловік, відповів Василь.
Василь назбирав хмизу і розпалив багаття. Вони трохи зігрілися і заспокоїлися. І лише тоді хлопчик згадав, що в нього є мобільний телефон. Він хутко зателефонував батькам. За годину діти почули гавкіт свого собаки Рекса. Він допоміг
батькам знайти блукачів. Радості батьків і дітей не було меж. Брат із сестрою пообіцяли ніколи не ходити до лісу самі.
- Сашко, привіт!
- Привіт, Коля!
- Ти вже виконав домашнє завдання?
- З якого предмету?
- З української літератури. Потрібно було прочитати казку “Летючий корабель”.
- Звісно, прочитав.
- Ї хто тобі з героїв найбільше сподобався?
- Не стільки сподобався, скільки здивував.
- Ї хто ж?
- Дурник!
- А чого?
- А тому, що він виявився зовсім не дурнем.
- Але ж в казці він описується як дурень.
- Я так не вважаю. Якби він був дурнем, то не зміг би одружитися на царівні.
- Так йому ж допомагали.
- Так, допомагали,але спочатку він шанобливо поставився до своїх помічників. Він був чуйний, добрий, не жадібний. Ось вони йому й до
- Я з тобою не згоден.Вони просто ли його,бо вважали його дурником.Йому про це зустрічний дід одразу сказав.
- Коли?
- А коли просив у нього горілки до хліба,пам`ятаєш?
- Ні.
- Ну,згадай.Він сказав:” От бач,як бог дурнів жалує!”
- Ха-ха!Та він не це мав на увазі.Це ж приказка така!
- Звісно,я згадав!
- От і виходить,що він не дурник,а щирий та добрий хлопець.І,завдяки спілкуванню з друзями,яких він зустрів,можна в цьому переконатись.
- Бувай!
- Бувай!
