Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю.Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя.
Права, обов`язки і відповідальність встановлені в Конституції.
Цю фотографію слідчі органи посилали до Києва, щоб засвідчити її відповідність оригіналові.
Невеликий відтинок шляху вони пройшли пішки.
Айстри мали яскравий фіолетовий відтінок.
Треба чемно поводитися у громадських місцях.
Він має чітку громадянську позицію.
В нього оптимістичний погляд на життя.
Прочитав книжку з теорії оптимального управління.
У реальному житті все не зовсім так, як пишуть в газетах.
У картині реалістично відтворено тогочасний побут.
Вірний Петрів кінь Буланко мчав по високій траві. З-під його копит, розправивши рожеві й зелені прозорі крильця, бризкали на всі боки коники. Комах зносило вітерцем, і вони розсіювались далеко довкола. Кілька разів з-під самих копит мов хто викидав здоровенних зайців. Не раз із густої трави сторчма злітали розпасені куріпки.
Ребро пагорба високо знеслося вгору, і перед вершником відкрилася поросла деревами долина. Петро спрямував Буланка пологим схилом праворуч. Хоч кінь мчав по траві, було видно, що під ним широка справжня стежка.
Стустившись з пагорба, Петро пустив вірного Буланка тихою ходою. Може, кроків зо двісті протюпав кінь, тоді заіржав. Десь за зворотом відповіли слабким переривчастим іржанням. Петро підняв лук і почав напинати тятиву.
Ось крутий зворот стежки. Межи кущів тьопає кінь половий. Голову опустив, порваний повід волочиться. Кульбака на коні скособочилась у правий бік, з неї стирчить дві стріли.
То ж Степанів Лиско! Не дався татарам! Бродить степом, сумує за загиблим господарем...
Підігнавши Буланка до охлялого коня, Петро зістрибнув. Погладжуючи замордованого Лиска, вийняв з його загноєних губ вудила. Розстібнув підпругу, зняв сідло, повиймав татарські стріли.
Петро повів обох коней на дзюркотіння води. Напоївши їх у струмку, заходився коло бідного Лиска. Почав гострими паличками чистити рани. Кінь дрібно тремтів. Ран було чимало. Всі від стріл.
Петро набрав у казанок кришталевої води. Відійшовши подалі від струмка, заходився сокирою викопувати яму для вогнища. Відтяв засохлий сук, розколов на скіпки. Приніс шишок. Тоді, трохи поблукавши серед кущів, приніс у шапці вогких бульбуватих коренів завбільшки з голубині яйця. Висипавши у казанок, добряче помив. Це були плоди любки. Ще цю рослину називають “Люби мене, не покинь”. Наші дівчата її у ворожбі вживають. А вояки знають, що, це найкращі ліки від знесилення. Татари у військовому поході завжди запасаються любкою. П’яти бульбочок на цілий день здоровому вояку вистачає, щоб сили не втратити. Треба тільки вміти приготувати.