Таке буває, що весни. Батько з сином ідуть до свого човна, одмикають і веслують до горбочків, не затоплених повінню. Ось перше сухе місце. Заєць, настраханий людьми, бігає по мокрій латці землі. Він напружений, наполоханий, хоче у воду скочити. Його очі, великі й опуклі, благально дивляться на людей.
Батько обома руками бере нещасного зайця, зляканого й безпорадного несе його до човна. А ген-ген ще двоє зайців! Вони причаїлись, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені й безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.
Батько випускає вухатих неподалік від села, за згірком.
Вот так ❤️
Ось як я збираюсь проводить місяць Січень.