.Мова - одне із чудес, за до якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Вона віддзеркалює душу народу, його історію... Мова - то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами, той всихає від спраги. Століттями мова народу була тією повноводою річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе в слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. Наша рідна мова - запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів. Проголошення незалежності дало право зайняти українській культурі належне їй місце. А основою, джерелом культури є материнська мова. А яка ж красива, яка милозвучна ота материнська рідна мова. Яка багата у висловах, порівняннях, метафорах, гіперболах тощо. Отже українська мова - дар Божий. Вони не можуть не вплинути на людські почуття. Отже українська мова - дар Божий. Вона багата, ніжна й ласкава, мудра, доброзичлива, глибокодумна, чиста, правдива.
У цих словах схована велика надія,віра в те,що настане час,коли краса людських почуттів переможе і оволодіє світом.Бо зараз у цьому світі панують такі почуття,як недовіра,зневага,байдужість,жадібнісь. Причиною цієї проблеми є недовіра людей,невміння поступитися та неповага один до одного.Що ж як не краса людських почуттів врятує усе людство з цього стану? Говорячи про красу людських почуттів,не можна не згадати О.Пушкіна.У його повісті "Капітанська дочка" коханню головних героїв не заважає навіть громадянська війна.Бо кохання все перемагає. Отже,дійсно,краса може врятувати світ.
