-Привіт, скажи будь ласка , що нам задали з музики?
-Я не знаю. Точніше , не записав.
-Вибач, але чому?
-Я не вважаю за потрібне вчитися співу та нотної грамоти. Це нудно і ніколи не знадобиться в житті.
-Я не згодна з тобою. Бо пісня- це душа українського народу. Крім того на уроках музики ми відпочиваємо і робимо те, що нам цікаво.
-Все одно, я з тобою не можу погодитися. Слухати музику одне, а урок- зовсім інше.
- Ти знову не правий. Бо на уроці музики нам розповідають про історію музичної культурі, її розвиток.
-Так. Зцим тяжко не погодитись. Я обовязково виконаю домашню.
-Доброго дня Валентина Іванівна.
-Добрий день. Колю,це ти?
- Так, здивований, що ви мене одразу впізнали.
- А чому тут дивуватися? Ти був гарним учнем. Тільки щиро кажучи, доволі балакучим.
- Дійсно, було й таке. Як ваші справи? Що нового ?
- Досі працюю в школі. Багато змінилося в ній з того часу як твій клас випустився. Зроблено ремонт , облаштовано спортивну залу. А як твоя доля склалася?
- Я радий, що наша школа лише квітне! Після закінчення університету я влаштувався на роботу до банку, маю гарну посаду та заробітну плату. Три роки назад одружився.
- Як цікаво, ніколи б не подумала ,що ти працюватимеш у такому місці. Але це добре, головне, щоб подобалось. Вибач, але я маю йти. Приходь у школу частіше, нагадуй про себе.
-Дякую, здоровя вам, допобачення
