В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
З
Звук павутинки» наповнена мріями та уявою про кращий світ, без сірих буднів та жорстокості. В думках головного героя Льоньки, який скоро перейде в третій клас, повно дивовижних епізодів природи. Це навіть не просто звичайні фантазії, це те, чим живе наш головний герой.
У нього є два вірних супутники: старий вчений Адам, який приїхав до села скоротати свої останні дні по причині тяжкої хвороби (малокрів’я) та уявна подруга Ніна, з якою він спілкується, немов вона реальна. Вчений є єдиною живою людиною, яка змогла зрозуміти такий химерний і водночас щирий та добрий світ в думках хлопчика. Старий чоловік спроможний бачити світ як і Льонька. Адам, побачивши плавуче листя на воді, каже що то флотилія, а хлопчик – це не школярик, а справжній командир морського флоту.
Можливо, коли хлопець буде старшим, він збереже частинку тих фантазій у своїх спогадах і зможе розуміти інших дітей з подібними мріями. Коли настає трагічний момент і Адаму залишаються вже лічені дні до його дати смерті, він всеодно не здається. Старий чоловік вже не спороможний підвестись з ліжка, але всеодно приділяє увагу школярику: розповідає цікаві історії або слухає вигадані оповідання хлопчини. Образ вченого не залишить байдужим нікого, бо він і є зображенням людини, яка розуміє добро та вічність краси рідної землі. Ніна інколи здається школяреві настільки живою, що він деколи сумнівається в її вигаданості. Діти разом добре проводять час: слухають звуки павутиння (павукове радіо) і ходять до глиняної печери.
Цей твір показує читачеві, що в нашому сучасному світі залишилась ще вічна, добра і неповторна краса природи, яка є безсмертною. Автор також показує, що людина спроможна її побачити. Достатньо лише прислухатись до неї та постаратись відчути її і вона неодмінно відгукнеться.
