Герб Микола́єва — офіційний геральдичний символ міста Миколаєва, обласного центру України. Затверджений 26 вересня 1997 року рішенням Миколаївської міської ради.
Сучасний міський герб затверджений у День міста, на урочистому засіданні міської Ради, 26 вересня 1997 року. За основу був прийнятий герб 1883 року, з якого прибрали герб Херсонської губернії.
У лазуровому полі на хвилястій срібній окраїні золотий корабель з чорними веслами, супроводжуваний в главі щита золотою архієрейською митрою на двох таких же, навхрест покладених костурах.Щит увінчаний срібною короною і покладений на два золотих якорі, з'єднаних Олександрівською стрічкою.
1)Пил в очі пускати Якщо взяти до уваги, що вираз це означає «хвалитися, набивати собі ціну, вказав своє багатство, розкіш, знатність», то, мабуть, з численних пояснень його всього правдоподібною видасться найпростіше.2) морочити голову
значить: дурити, збивати з пантелику, забивати голову дурницями.
По суті, це не крилате слово, а тільки вираз, в якому вжито маловідоме обласне слівце, рідше інших зустрічається в літературній мові.
3) Із завмиранням серця - відчуваючи сильне хвилювання, в тривожному очікуванні.
1)аж в очах міниться - у когось неприємні зорові відчуття від чого-небудь яскравого
аж іскри з очей сиплються - дуже сильно
аж око в'яне - стає страшно, моторошно
аж очі рогом - хтось має насуплений, сердитий вигляд
бите око - людина досвілчена, швидко орієнтується
2)виймати серце - розчулювати, зворушувати
носити в серці - зберігати в пам'яті
прийняти серцем - зрозуміти, усвідомити
припасти до серця - викликати симпатію
серце мліє - хтось переживає, страждає
3)ані слова - мовчати
гостре слово - сказати щось неприємне
замовити слово - посприяти чомусь
тепле слівце - груба лайка
красне слівце - зауваження розраховане на сильне враження
у сутінки зима вгорнулась,
клянучи холоди, заснула.
навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась,
в замети сторожко ступнула.
стрункі тополі нарядила
у тіней трепетні примари,
і вмить в захмарну вись злетіла,
де місяць пас зірок отари.
– сріблястий місяцю, пастуше!
надходить мить моя остання,
жени скоріш отару, друже,
нап‘ється хай краси світання!
зірки красою обпилися,
скупались в барвах наостанку,
багряним злотом розлилися
та й розчинились у світанку.
за ними й ніч крилом змахнула,
між хмари десь .
зима з заметів позіхнула:
ох! я, здається, щось проспала…