Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, Батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Прибираю свою кімнату Моя кімната невелика, але дуже затишна. Коли прийшов час іти до школи, її впорядковували всією сім'єю. Праворуч від дверей стоїть письмовий стіл. На ньому стоїть письмове приладдя та глобус. Над столом знаходиться невелика книжкова полиця, на якій стоять усі мої підручники та зошити. Ліворуч — моє ліжко. Воно застелене яскравим покривалом, на ньому зручно сидять мої улюблені м'які іграшки. Тож коли настає день прибирання, я знаю, що мені робити. Насамперед слід витерти від пилу підвіконня, полити квіти. Стерти пил із усіх полиць і зі стільця також, потім поскладати речі на свої місця, взяти пилосос і почистити килим. Коли це робиш систематично, — немає ніяких проблем, немає невдоволення чи небажання прибирати. Моя кімната мені дуже подобається ще тим, що на стелі наклеєні такі дивні шпалери: коли світло вимикається, вони сяють зірками на нічному небі. І мені здається, що я лечу в космосі, махаю всім на прощання рукою і... непомітно засинаю.
Есть такой афоризм: "Стоят на свете три человека, зовут их: Зависть, Ревность, Злоба." Почему мы злимся? Почему одни злятся, а другие умиляют на один и тот же предмет? А что лучше - слиться радоваться? Наверное все мы ответим, что радоваться лучше. Тогда почему мы делаем все наоборот? Очевидно злость приходит к нам по нашему желанию и с нашего согласия. Когда мы смотрим на то или иное событие, то как мы хотим это воспринять, так мы и получим. Можно много приводить примеры искусственного накручивания злости. Нам чем то не понравился дождь. Просто у нас было плохое настроение, мы не захватили зонтик, и промокли до нитки. Мы ненавидим дождь, и обвиняем его во всех своих неудачах. А в это время рядом проходит человек, с открытой улыбкой и счастливыми глазами, который радуется дождя. А мы, глядя на него, тоже его начинаем ненавидеть, так как он как бы смеется над нашей злостью. Сердитый человек всегда полон яда. И чем дольше мы злимся, тем больше накапливается яда, не только поражает нашу душу, но и может отравить жизнь окружающих нас людей. Рассердится может каждый - это просто; но разозлиться на того, на кого нужно, и настолько, насколько нужно, и тогда, когда нужно, и по той причине, по которой нужно, и так, как нужно, - это дано не каждому. Стрелы пронизывают плоть, а злые слова - душу. Давайте помнить, что имея зло внутри, не жди добра от других, воруя, не удивляйся, если ограбят тебя. Рассчитывай на другим, и отказывая другим, не проси и сам. Давайте не будем быть злыми! Давайте не хранить в себе яд! Любви и добра вам!
