Гримотять литаври, стяги пломеніють,
Ген високо сонце осяває путь,
А попід горою яром-долиною
Козаченьки славні у похід ідуть.
М. Олійник
Хто ми? Які? Звідки походимо? Ці питання ставить перед собою кожен українець, намагаючись зрозуміти себе й свій народ. І з далекої давнини, ніби відповідь, долинають до нас легенди й перекази.
Наддніпрянські легенди стверджують, що перші люди-велетні з'явилися на берегах могутньої ріки, що несла свої води крізь болота, ліси, гори й степи ще до створення сонця. Жили вони в темряві і цочували себе досить впевнено в безмежному чорному просторі. Коли ж на небі народилося світило, сполошилися люди і, піднявшись на високі могили, почали плювати на вогняну кулю, бог прокляв їх і перетворив на кам'яних ідолів, які й досі стоять на високих курганах, ніби нагадуючи нам про те, що нічого не повинна відкидати людина, не зрозумівши цього спочатку.
«Характерною рисою малороса служить природжена насмішкуватість, яка не покидає його і в найтяжчі хвилини, — стверджував один автор у брошурі «Україна та українці», яка була видана в Москві у 1918 році. — Ця риса характеру проглядається навіть у дітях, коли послухаєш їхні влучні прізвиська й жарти, якими вони нагороджують один одного, послухаєш і мимоволі засмієшся».
Інший дослідник українського побуту у зв'язку з цим зазначав: «Малорос не тільки кепкує над іншими, але над самим собою, незважаючи інколи на надзвичайно сумне своє становище». І тут же розповідає історичний випадок, коли за якусь провину цар наказав висікти козацьких старшин. Під час жорстокого шмагання ті переморгувалися й кивали на батоги: «А щр, добрий подарунок для наших дружин буде?».
«Не той козак, що на коні, а той, що під конем», — вчили на таких прикладах сиві 'запорожці юних воїнів.
Які риси ми відкриваємо в наших предків, батьків, родичів? Що ще в собі потрібно буде прийняти як неминучість, як ланку в спадковому ланцюжку? Що візьмемо за взірець, з чим доведеться змиритися, а що, можливо, підправити, підтесати?
Українець з давніх віків дивував представників інших народів своєю мудрою волелюбністю. Недарма в народних піснях і легендах селянина називали паном-господарем.
Так, саме паном, хазяїном почувався селянин на своїй землі, яку повсякчас йому доводилося захищати, навіть ціною свого власного життя. І волелюбність наша якнайяскравіше відобразилася в козаччині, визвольній боротьбі під проводом Богдана Хмельницького, та й самій Запорізькій Січі.
Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми якостями запорозькі козаки загалом були характерними типами свого народу й свого часу. За описами сучасників, вони переважно середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчя повні, округлі, від літньої спеки й степового повітря смагляві.
У внутрішніх якостях козаків помітне поєднання чеснот і вад, завжди, врешті-решт, властивих людям, що вважають війну своїм головним заняттям і ремеслом свого життя. Жорстокі, нещадні до своїх ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми братами один одному, надійними соратниками своїх сусідів. Світлий бік характеру козаків становили їх добродушність, безкорисливість, щедрість, схильність до щирої дружби, яка так високо цінувалася в Запорожжі, що, за козацьким правилом, гріхом вважалося обдурити навіть чорта, якби він потрапив січовикам у товариші. Окрім того, світлими рисами характеру запорозьких козаків була-висока любов до особистої свободи, глибока повага до старих, простота, поміркованість і винахідливість у різних безвихідних випадках. Ці риси загалом притаманні українському народу, народу звитяжному й хороброму, доброму й свободолюбному, чесному зі своїми друзями й непримиренними з ворогами.
Наш народ завжди понад усе цінував почуття власної гідності, самоповаги.
У наш час, можливо, існує потреба в тому, щоб повернути селянській родині високу культуру побуту, яка пов'язана була з вірою та відвічним потягом до наук та культури.
Наука землеробства й книжна наука в Україні йшли поруч від часів Ярослава Мудрого. Освіченість українського селянина дивувала іноземних мандрівників, тому, певно, так легко звикали селянські діти в най-блискучіших європейських дворах. Синам козака Розуме, яких один письменник зневажливо називав синами пастуха, братам Розумовським за їхню шляхетність і мудрість присвячували твори геніальні Моцарт іБетховен.
2 Почуття
3 Речовина
4 Математика
5 Наука