ответ:Сьогодні я прокинулася рано-вранці, тому що договорилась зустрітись з давньою подружкою Оленою біля фонтану в обід. Я цілу ніч не (стуливши очей) уявляла собі нашу зустріч. Коли я підходила до фонтану, то я побачила як Олена (стрімголов) бігла мені на зустріч. Я була на (сьомому небі від щастя), тому що я так давно чекала на це побачення. Ми довго сиділи біля фонтану та розмовляли. Нам не треба було (ламати голову) про що нам спілкуватися. Я навіть не помітила як швидко потемніло на вулиці. Я знала, що це не остання зустріч, але все одно під час прощання з Оленою моє серце завмирало, бо я так не хотіла її відпускати.
Прокинуться рано-вранці - дуже рано прокинутись.
Ламати голову -напружено, посилено думати, намагатися зрозуміти важке, складне; вирішувати що-небудь складне.
Не стуливши очей - безперервно не спати.
Бігти стрімголов -дуже швидко, стрімко бігти (нестися, кидатися).
Бути на сьомому небі від щастя - вираз безмежного щастя і глибокого задоволення.
Сердце завмирало- відчувати хвилювання, тривогу від подиву, радості, страху.
Объяснение:
Це велике щастя, що ми живемо на такій географічній широті, де маємо аж чотири пори року – прекрасні та несхожі між собою. Усі вони дарують нам свою красу. Осінь вважається найпримхливішою, мабуть, через мінливість осінньої погоди. То світить нежарке сонечко, то накрапає сумний дощик, то стоять сірі похмурі дні, то дує сильний вітер… Проте є в осені величава дозріла краса.
У вересні та на початку жовтня природа пишна, яскрава: дерева змінюють зношене вже зелене вбрання на розкішні золоті шати, оздоблені яскраво-жовтими та червоними прикрасами. Спека минула. Стоять теплі ясні дні, погода м’яка, що так і хочеться блукати тихими вуличками та милуватися красою, що оточує тебе.
Аж очі розбігаються від багатства кольорів! Зацвітають осінні квіти – айстри, жоржини, та й досі пливе в повітрі аромат троянд. У пору бабиного літа все навколо вкрите вигадливими сіточками-павутинням. І коли пройде легкий дощик, його краплі плутаються в них та виблискують на сонці, не змочивши творіння павуків.
А потім осінь стає сумною. Поволі опадає листя з дерев, перетворюючись на м’який килим, що шурхотить під ногами. А якщо раптом вдарить хоч легенький мороз, більшість дерев роняють усе листя водночас. До наступної весни вирушають птахи у теплі краї. Стає холодніше, і тому не хочеться дощу, а дощить частіше й частіше. І вітер дужчає. Ще й сонце заходить усе раніше, на вулиці холодно та незатишно. І осінь, прощаючись з нами, непомітно переходить у зиму…
