Тихий весняний ранок . Ліс прокидається від солодкого сну , кульбаба розкривається від , лише одного теплого промінчика сонця , проліски- вкривають лісові галявини блакитним килимом , ось нарешті настав час відступити від сну і білосніжному ландишу , прокинувшись він погланув на своїх квітучих друзів , які вже давно вмивалися росою та ніжилися на сонечку . Пізно прокинувся -подумав він і пішов прогулятися галявинами рідного лісу . - Доброго дня , пролісочки та ромашки ! Як спалося ?- озвався ландиш , до лісових жителів . - Здраствуй , не погано , ніч була тепла , зірки яскраві то все добре було . Дорогою він зустрічав не тільки квіточки , а й кущі шипшини , малини , величного дуба , тонку березу та стрімку річечку Майницю над якою красувалася плакуча іва - вона спустила свої пасма так низько , що вони майже доторкалися блакитної водиці , яка неслася стрімко донизу . Була в нього маленька мрія , дізнатися як з"явився перший білий ландиш на цій планеті ? Нажаль, ніхто з рослин не знав цього і він вирішив піти до тисячолітнього дуба на якому жила стара як цей світ,сова . Прийшовши на галявану всипану фіалковим цвітом , він нарешті побачив дуба і сову вічно сидячу на найпишнішій гілці , яка так старанно ховала її від сонячного світла . - Доброго дня , совушко - крикнув ландиш , -Доброго , дитя ! Що тебе занесло так далеко ? - Совушко , я б хотів поцікавитися у тебе , як з"явилася перша , така ж квітка як і я ? - О-о-о-о , синку , дай поміркую , можливо щось і згадаю . Пройшов деякий час і ландиш вирішив запитати у мудрої птахині . -Ну що пані сова , згадали ? - Так любий ! Зараз я росповім тобі , що бачила моя матуся . - сова почала свою розповідь . - Колись , дуже давно , ще коли навіть і мене в цьому лісі не було , а матуся бігала малесеньким пташеням , пробігала тут Білосніжка за якою, як ти знаєш , йшов мисливиць . Вона так швидко бігла , не оглядуючись , не зволікаючи , та так що втратила свое білісіньке намисто , яке подарував їй батько . Намисто розлетілося по всій галявині але дівчина не помітила цього , лише на слідуйчий день , коли вона вийшла зі своєї схованки , помітила відсутність її дорогого серцю подарунка . Білосніжка вирішила пройти стежкою , якою бігла до схованки . Вона йшла , дивилася по всім усюдам але намистин не знайшла та її око запримітило чудову галявину , усіпано білосніжними квітами , які пахнули батьковим коханням і від тоді дівчина кожного дня приходила на цю диво-галявину , милуватися ландишами , саме так вона вас і назвала ! Ось , дорогеньки історія про твою появу . Ландиш був зачараваний розповідью , подякував сові та помчав на свою гаплявину . Овитий любовью до свого роду , який з"явився з чарівних намистин , прекрасної дівчини !
Якось до рук потрапила стаття, в якій одна молода дівчина розповідала про відчай, котрий їй довелось пережити, коли їй поставили страшний діагноз – рак. Боротись за життя їй допомагали не лише рідні, друзі, але й друзі їхніх друзів. Годі й казати, скільки було щодня телефонних дзвінків, есемесок, двері лікарняної палати, здається, не закривались від бажаючих поспівчувати. Саме в цій підтримці росло її бажання боротись за життя...
Минуло два роки. Доля розпорядилась так, що мені випало познайомилась з героїнею цієї самої статті. Вона не лише зуміла подолати хворобу, вдало вийти заміж, але й розпочати власний бізнес. І де ви думаєте тепер її друзі? Невідомо. Більшість подруг наче в воду канули, не бажаючи слухати про її успіхи, по черзі перемиваючи одна перед одною кісточки. З’явилась заздрість, така-собі українська жаба, котра своїм нутром здатна роздавити не одну людину.
Часто ми любимо повторювати – „Друг пізнається в біді”, але спробуймо чесно відповісти на запитання, – чи багато людей може по-справжньому, не кривлячи душею, радіти нашим успіхам, життєвим досягненням? Якщо так, то ви справді щаслива людина. Хоча, в більшості випадків, на жаль, стається інакше. Якщо ж на життєвому шляху трапляються справжні друзі здатні не лише втішити, але й ЩИРО порадіти, то їх потрібно цінувати, дякувати Богу за те, що вони є.
А для самого себе в даному випадку головне – навчитися вчасно давити в собі нашу національну тваринку та бути перш за все Людиною. Справжніх вам друзі
