Объяснение:
Видно птаха по пір'ю.
Видно птаха по польоту.
Всяка пташка свої пісні має.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Де багато пташок, там нема комашок.
Доспівалась пташка до зими, пришилося під стріхою зимувати.
Зав'яз пазурець — і пташці кінець.
Маленька пташка, та гострий дзьобик.
Ліпше пташині голодом у лісі, як при цукрі у багатій стрісі.
Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці.
Не ходи у воду за птицею, а у ліс за рибою.
Нікому сама птаха в руки не вскочить.
Ранні пташки росу п'ють, а пізні слізки ллють.
Рано б пташка запіла, якби киця не з'їла.
Яка пташка, така й пісня.
Як багато птиць, не буде гусениць.
«Життя – бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше занятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!»
У цих словах діда Платона виражена основна думка твору. У такий іб Довженко виявив своє бачення ситуації, пропагуючи таку необхідну на той час «науку ненависті». Її своєчасність та актуальність стверджує в оповіданні командир Петро Колодуб, від імені якого ведеться розповідь. Для нього, як і для багатьох відступаючих бійців, переправа через Десну стала справжнім духовним очищенням. Тоді, як сам про те розповідає, його охопив сором і розпач, зникли жаль і туга, натомість «нестерпний вогонь пропік наскрізь». Завдяки цьому вогню, що викресав дід Платон, тепер він, капітан Колодуб, «у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть».
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки.
Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
Объяснение: