Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з меблями, та гаманець, наповнений папірцями —грошима. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні. Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень, коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків оточує нас глуха байдужість. Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати, зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим. Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю. Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один одного чи згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки, навіть катастрофи. Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, — це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено сказати: "Я—щаслива людина!"
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/3289692-ese-shcho-robit-mene-shchaslivim-z-vikoristannyam-skladnopidryadnih.html
Знаєш, ми живемо в такому світі де все живе,різне і унікальне.Ти замислювався скільки різних тварин і рослин тебе оточує. Скільки всього цвіте, пахне, біга живе навколо тебе. Правда ж красиво весною чи цікаво гати за маленьким котиком, який вперше баче сніг. Прекрасне відчуття на душі коли ти ідеш алеєю в якій цвіте безліч різних квітів чи любиш ходити з батьками на пікнік, так от, щоб не зникнув цей дзвін природи в різних проявах ціни все живе, що оточує тебе. Не сміти, не рви квіти, не ображай тварин, тому що людина завжди була і буде пов'язана з природою. (Якщо щось тобі не підходить змінеш)
Судома раптово скрутила м’язи, і хвилі зімкнулися над головою. Вода немилосердно тягнула на дно... Допоки відпочиваючі на пляжі зрозуміли, що трапилося лихо, минуло немало дорогоцінних хвилин. Кинулися до потопаючого надто пізно. Прибула рятувальна служба теж не змогла нічого вдіяти — на глибину 10 метрів можуть пірнати хіба водолази. Врятувати життя п’ятнадцятирічного хлопчика не вдалося...
Трагедії, подібні цій на озері Вербному минулими вихідними, повторилися днями ще двічі — на пляжах Десенки та Довбички. Взагалі з початку року у столичних водоймах потонули 18 чоловік (у Київській області — 11). З них — троє дітей. Правда, за перше півріччя минулого року ця цифра сягала 20, та все ж...
Вода підступна. Приміром, на пляжах Дитячому та Венеція — швидка течія. Під мостами часто бувають водоверті. “Бетонні” береги дуже слизькі, не довго впасти і втопитися навіть на мілині. На нерівне дно чи так звані ями натрапляв, мабуть, кожен плавець: щойно була глибина метрів три, аж раптом дно “обривається”. Температура води різко знижується. Саме тоді найчастіше хапають судоми. Ще може “скрутити” від перевтоми, коли не розрахував свої сили. А от переконання, що “ноги віднімає” від переляку — якраз міф.
Наше тіло, стверджують фахівці, практично потонути не може. На дно йдуть, власне, тому, що починають борсатися. І чим вище людина намагається висунутися з води, тим більше та її затягує. Тож хапається за все, що потрапляє під руку, “мертвою” хваткою. Тому й кажуть, що до потопаючого краще підпливати ззаду. Коли ж доводиться рятуватися самотужки, головне не панікувати. Намагайтеся розслабитися, лягти на хвилі і набрати у легені побільше повітря: вода сама підтримуватиме вас на поверхні, як надувну кулю. Хапають судоми — ущипніть себе за те місце, яке “крутить”, або вколіть — теж ефективний метод. Головне не розгубитися і мати на купальнику маленьку шпильку. І ще кричіть, кличте на до
— До речі, потопаючі майже ніколи цього не роблять, чи то від страху, чи сподіваються впоратися самотужки,— ділиться керівник державного комунального підприємства “Плесо” Микола Щепець.— Тому, буває, поки не пішов на дно, ніхто й не думав рятувати. Хоч у Києві є кому: щодня з ранку до вечора на офіційних пляжах чергують патрульні служби. Маємо тринадцять рятувальних станцій (остання формально вважається чотирнадцятою — люди відмовляються плавати під нещасливим номером). Торік закупили швидкісні катери, які мало не за півхвилини (більше як удвічі швидше, ніж старі шлюпки) добираються у протилежний кінець такого озера, як Вербне. А “воскресити” людину можна, навіть коли вона пробула під водою до п’яти хвилин.
Найчастіше гинуть через власну необачність, чи коли, не знаючи броду, лізуть у воду (йдеться про непристосовані для купання місця). Хороші плавці топляться через самовпевненість: купаються “під градусом” (близько сімдесяти відсотків загиблих), “на спір” перепливають ріки. Тому група ризику — чоловіки віком 30—45 років.