-Катю, любов моя! Не цурайся мене! Я тебе не бачу, але я знаю, що ти сама гарна дівчина на світі. Я знаю, що ти та сама дівчина, яка мені потрібно. Не можу я жити без тебе, Катю! Аби ти знала, як я тебе люблю! Зоре моя, заговори, щоб я тебе побачив.. заговори, щоб я побачив твою душу.
-Ох, Микола! Невже ти не розумієш, що ти мені не припав до серця? Ну не можу я так! Ну не подобаєшся ти мені! Вибач, Миколо, але я бачу в тобі тільки друга.
- Я знаю, що це не правда! Ти мені брешеш. Тобі соромно, що я сліпий, ти не хочеш зі мною тягатися. Ану, не бреши! Кажи правду! Говори.
-Миколо, скільки разів тобі казати?! А якщо я скажу, що другого я кохаю? Тоді теж скажеш, що брешу?
-Так, скажу! Не бачу, Катю, я по твоїм очам, що я тобі не подобаюсь. Брешеш ти мені, от і все.
-Миколо, аби я тебе соромилася, я би з тобою зараз не говорила, і не відповідала б тобі на твої дурні запитання.
-Ой, рибонько моя, я знаю, це не ти. Не те щось ти мені говориш. Верзеш не те, що відчуваєш.. але все одно ти станеш моєю.
Зараз літо. Мені подобається ця пора року.Можна чудово відпочити. Одного літнього дня з родиною ми відпривились на озеро.Я пішла відразу купатись, плавати я ще не вміла. Я дивилась як плаває мій брат с татом, та хотіла повторити їхні рухи руками, щоб поплевсти. Не виходить. Я знову повторила ці рухи руками, але з більшою силою і почала підключати ноги. Я попливла та запливла на велику відстань. Всі сили я витратила на це. Потім зупинилась і зрозуміла що йду під воду. В очах почало темніти і невистачало дихання. Тато, це помітив і швидко підхопив мене заабравши на берег.