Не знаю, подойдёт или нет Для цього передусім хотіла б з'ясувати, що ж означає «дарувати радість іншим». Чи можна назвати «даруванням радості» звичайну до в буденних справах? Здається, ні. Тоді виникає питання: коли ж ми даруємо радість? Як на мене, ми робимо це тоді, коли вносимо в буденне життя нотки незвичайності, світла. Тоді радістю стає паперовий журавлик на дитячій долоні, ще не тисячний, але один із багатьох; дружній поцілунок у щічку після багатоденної розлуки, після сотні маленьких випробувань і десятків величезних незгод, у кожного своїх, витриманих і перенесених з невимовною мужністю заради єдиної зустрічі. Як тут не згадати Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Ця істота з фантастичного світу зуміла повністю віддати себе людям, увійти в їхнє життя й хоча б на певний час зробити його яскравішим, безтурботнішим, радіснішим.
Зима – чарівна пора року. Мені подобається, коли надворі ясна морозна погода та падає сніг. На вікнах з’являються вигадливі малюнки Коли все навкруги стає білим, здається, що ти потрапив у зимову казку. Взимку можна кататися на санках, лижах, гратися в сніжки та ліпити сніговиків.
Коли взимку надворі сильний мороз, то спочатку навіть не хочеться виходити з дому. Проте коли йдеш по засніженій вулиці, а сніг під ногами весело скрипить, на серці стає так радісно! Головне в таку погоду – не стояти довго на одному місці. Коли рухаєшся – ходиш, бігаєш, катаєшся на санках – замерзнути неможливо!
У січні ми відзначаємо найцікавіші свята – Новий рік та Різдво. У цей час збираються всі близькі та друзі, а мама готує смачні страви. Мені подобається, коли підчас зимових свят у вікнах усіх квартир мерехтять різнобарвні лампочки. Найприємніше в новорічних святах – дарувати та отримувати подарунки. Колись я вірив, що їх приносить Дід Мороз і писав йому листи. Проте й отримувати дарунки від батьків дуже цікаво!
Зима дарує нам багато краси та веселощів. Незважаючи на холоди, можна проводити час з користю для здоров’я, а також більше уваги приділити своїм близьким людям. А крім того, варто пам’ятати, що зима невічна і скоро прийде тепла весна
Жила-была в лесу белочка. Хорошо ей жилось в лесу! Воздух чистый, травка зелёная. Всегда есть, что покушать: летом - грибы и ягоды, зимой - сушёные заготовки, которые она запасла летом. Но вот однажды случилась беда, - явились в лес люди и большие машины. Люди стали вырубать вековые ели и кедры ценных пород. А молодые поросли гибли под гусеницами бульдозеров. Много погибло лесных жителей: кто от голодной смерти пал, кто попал под машины. Пусто и тоскливо стало в таёжном лесу. Звери разбежались, птицы разлетелись. Часть леса стала похожа на поле битвы: земля взрыта, кругом торчат пеньки и валяются сучья. Грибы перестали расти, и ягоды пропали. И решила тогда белочка: нельзя сидеть, поджав хвост и смотреть, как гибнет природа. От сороки она слышала, что в школе есть кружок "Юный эколог", и что дети, которые посещают его, защищают природу. Вот к этим ребятам она и отправилась. Много пришлось ей выдержать испытаний: собака чуть за хвост не ухватила, мальчишки из рогатки в неё стреляли. Но всё вынесла белочка ради мирной жизни в лесу. Наконец она добралась до школы и рассказала ребятам о случившейся беде. Дети оказались отзывчивыми, они очень любили лес. Они решили белочке. Юные экологи написали письмо Президенту и вызвали МЧС. Что тут началось! Не позавидуешь злым людям с большими машинами. Они с позором были выгнаны из леса, и их заставили сажать новые деревья. Ребята из кружка "Юный эколог" ими руководили. Оказывается, легко дерево срубить, а вырастить его гораздо труднее. Вскоре молодой лес вновь радовал лесных жителей грибами и ягодами. А ту историю старый филин рассказывал малышам как страшную сказку. Но им больше понравилось слушать о подвигах смелой белочки. Вот и сказке конец. Берегите, дети, лес!
Для цього передусім хотіла б з'ясувати, що ж означає «дарувати радість іншим». Чи можна назвати «даруванням радості» звичайну до в буденних справах? Здається, ні. Тоді виникає питання: коли ж ми даруємо радість? Як на мене, ми робимо це тоді, коли вносимо в буденне життя нотки незвичайності, світла. Тоді радістю стає паперовий журавлик на дитячій долоні, ще не тисячний, але один із багатьох; дружній поцілунок у щічку після багатоденної розлуки, після сотні маленьких випробувань і десятків величезних незгод, у кожного своїх, витриманих і перенесених з невимовною мужністю заради єдиної зустрічі. Як тут не згадати Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Ця істота з фантастичного світу зуміла повністю віддати себе людям, увійти в їхнє життя й хоча б на певний час зробити його яскравішим, безтурботнішим, радіснішим.