Наші батьки- це найдорожче.Якби не вони нас ні було б на цьому білому світі,ми повинні завдячювати нашим жмттям.Тому ми повинні допопомагати їм, атже за своє довге життя вони натрудяться і вже не зможуть працювати так як колисьЦе не єдина причина чому ми повинні допомагати старим батькам, ми їх любимо дуже сильно і я не змогла(зміг) би не дбати про них, вони виростять нас і ми повинні бути вдячні
Дорогий Андрію(або якесь інше ім'я)! Нарешті є можливість поспілкуватись. Так багато запитань і у мене, і у тебе.. Що ж, моя сім'я і надалі проживає у Вінниці, тато займається бізнесом, а мама працює у нього секретаркою . Я уже в 9( чи якому там) класі, оцінки майже відмінні, лише з математикою трішки не вдалось. Зацікавився(лась) гітарою, смаки у музиці не змінились. Можливо піду у коледж, та це тільки вирішується. Хочу вчитись на юриста(допустім). Життя йде до кращого, але з'являються більш дорослі проблеми, які, сподіваюсь, з часом вирішаться. А так у цілому нічого й не змінилось. А ти сам(сама) як?Як навчання?Як батьки, сестра/брат(може відсутні)?Чи знайшов(шла) нових друзів? Які плани? Буду чекати відповіді. Передавай усім вітання. З любов'ю Катя!
Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий,
як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.
Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
за це і дякувати їм що не росли в дит будинку.