У далекому 988 році відбулася велика подія, яка мала неабиякий вплив на розвиток Київської Русі.
«Яку віру вибрати для свого народу?» - це питання не раз тривожило Володимира Великого. Посланці різних країн приїжджали, щоб запропонувати свою релігію. «Що за звістку принесли до князя?» - так, на мою думку, він з надією і нетерпінням звертався і до мусульман, і до католиків, і до православних. У напружених роздумах та переконаннях перебував правитель, зважував усі за і проти.
Зрештою, охрестив свою неосяжну державу, щоб пішли в небуття дикі язичеські поклоніння.
Наприклад, у XI столітті за ініціативою Ярослава Мудрого було споруджено головний храм Київської Русі — Софійський собор. Саме тут відбувалися урочистості, пов'язані з посадженням князів на Київський престол або з прийомами іноземних дипломатів. Прямокутну споруду Софії Київської за сивої давнини оточували два ряди відкритих галерей, а вінчали собор тринадцять куполів, суворий сірий колір яких чудово гармоніював із рожевими стінами.
У ХІІІ столітті військо хана Батия зруйнувало Київ, і тільки свята Софія залишилася стояти над згарищем міста. За словами Павла Загребельного, Софія Київська стояла над попелом і руйновищем, ніби сама Богоматір підносила руки в молінні. Саме завдяки непорушності собору кияни усвідомили силу божого захисту й повірили в те, що Марія Оранта завжди триматиме над ними свої молитовно підняті руки.
Спочатку собор усередині був прикрашений дивовижною мозаїкою та неперевершеними фресками. У своїй більшості то були твори на сюжети Святого письма, але багато було й зображень полювань, свят, ігор. Саме своєю мозаїкою насамперед цінний собор. Досьогодні вона вражає яскравістю та свіжістю живих барв, довершеною композицією, тонкою технікою виконання.
Майже тисяча років минуло з часів спорудження Софії Київської, але й досі викликає захоплення духовна велич та сила натхнення стародавніх зодчих.