Людина — це унікальна істота, вона є особою, яка має власний розум, власну волю, власні почуття.
Людина безсмертна у своїх ділах. Усе, що кожен з нас зробить, матиме свій слід у майбутньому. Покликання кожної людини — жити гідно. Часто ми відволікаємося на дрібні і скороминущі речі, а це принижує людину, робить її життя примітивним і нецікавим.
Кожен має особисте покликання. Кожного наділено тим чи іншим талантом, якоюсь характерною властивістю, яку людина може розвинути або змарнувати. Навіть якщо ми не маємо здібностей до мистецтва, науки чи спорту, то можемо розвивати щедрість, терпимість, порядність та інші чесноти. Часто людина будує величезні плани, мріє про високе життя, але не вміє бути уважною до щоденних потреб рідних. Люди мають жити в дружбі, злагоді, допомагати один одному. А до має бути безкорисливою. Сильніший повинен піклуватися про слабшого. Сила сильного полягає в тому, наскільки він використовує її для служіння іншим. Батьки не просто виховують дітей, забезпечують їжею, одягом, відсилають до школи; вони люблять їх і піклуються про них.
Кожну хвилину потрібно пам’ятати, що треба навчитись прощати, жити в спільноті: потішати самотніх, давати потребуючим. Ми маємо творити добро і боротись зі злом. І якщо деколи відступаємо від цього, то завжди маємо можливість виправитись.
Вибач якщо не те, що потрібно)
Объяснение:
Один філософ стверджував: «Сім’я – це місце, де народжується життя. І ніколи не згасає любов».
З давніх-давен Україна вирізнялася почуттям власної гідності та завжди була берегинею сімейної моралі.
Українська родина відрізнялася особливостями свого побуту. Іноземці, які відвідували Україну, неодноразово відзначали охайність української сім'ї.
Іншою особливістю української родини був і, зрештою, залишається природний потяг до естетизації побуту, прикрашання свого житла, знарядь праці, матеріальних предметів, пов'язаних з обрядами і звичаями (рушники, писанки тощо). Естетизм українки виявлявся особливо в оригінальному покрої та орнаментації її одягу, детальний опис якого у XVII ст. з підкресленою симпатією подають У.
Виявом поваги до родини, її єдності були традиційні свята, коли члени роду, навіть далекі родичі, які жили в інших селах, збиралися бодай раз на рік - на "храм" - за спільним столом, обмінювалися відомостями про своє життя і так відновлювали духовну єдність роду. Споконвіків наш народ дбав про фізіологічне здоров'я роду, зокрема, ще з давніх-давен суворо заборонялися шлюбні стосунки внутрішньородового характеру.
Українська родина будувала своє життя в тісній єдності зі своїм народом. Батько був оборонцем землі, на яку часто зазіхали неситі сусіди. Любов до Батьківщини, до рідної землі, до віри пронизувала всі ділянки родинного життя. Ненав'язливе, через колискову пісню, народну думу, через дитячу молитву за Україну, а найперше з розповідями про жертовні та героїчні вчинки тих, хто боровся за нашу незалежність, входило в душу дитини і дорослого юнака почуття патріотизму, любові до рідного краю. Це також об'єднувало батьків, увесь рід - на основі єдності громадських прагнень.
Сім'ю єднала і спільність національно-культурних зацікавлень, часто спільна участь у національно-визвольній боротьбі. Виживаючи за умов постійного жорстокого етноциду, будучи ізольованою від елітарної культури, яка зосереджувалася у столицях метрополій (Варшаві, Петербурзі), українська родина творила свою народну культуру - казку, пісню, танок, а надто плекала рідну мову. На цій основі утверджувалося почуття етнічної окремішності, яка допомагала зберегти свою автентичність, а водночас сприяла і єднанню родини.Нашим предкам здавна була властива відсутність вродженої агресивності, яка була притаманна деяким нашим сусідам. Вони виявляли схильність до розуміння інших людей, сприймали світ серцем, уміли ставити себе на місце інших, виявляли гостинність до чужинців. Ці риси і зумовили в Україні ранню появу егалітарного (рівноправного) шлюбу.
В українській родині з давніх-давен діяв закон опіки. Він також випливав з природної доброти українця і поширювався на старших у родині, безпомічних, інвалідів, сиріт тощо. Як засвідчують історики, будуючи Січ чи просто оселю, козаки завжди найперше споруджували шпиталь і школу.
У родині культ опіки виявлявся великою повагою до старших, а також готовністю членів сім'ї допомагати хворим і немічним.
Життя української родини будувалося на засадах природо-відповідності, які втілювалися в звичаєвому праві та в громадській моралі. Людина природно прагнула сімейного щастя, а тому молоді завжди намагалися створити сім'ю здорову і дружну. "Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона...", - так висловив це прагнення І. Котляревський.
