Світоглядні уявлення
Кожна людина визначає своє ставлення до себе, до інших людей, до світу, формується світогляд людини, який охоплює знання, переконання, прагнення, сподівання.
Втілюючи загальне бачення і розуміння місця людини в світі, світогляд впливає на її життєві позиції та вчинки. Поряд із індивідуальним світоглядом людини існує світогляд великих чи малих груп людей (націй, соціальних верств, етнографічних груп, родини тощо), який у процесі історичного розвитку зазнає певних, нерідко значних, змін.
У життєво-практичному світогляді важливе місце посідають уявлення та вірування. Уявлення – це образ якогось предмета чи явища, який міг сприйматися раніше і відтворився в пам"яті або створений уявою. Воно стосується не тільки минулого й теперішнього, а й майбутнього. У народному світогляді переважають уявлення як плід власне уяви, що стовується таких ситуацій, яких людина повністю не реалізувала в дійсності. Отже, йдеться про перетворювальне, а також спотворене відображення реальних предметів і явищ.
Релігійні уявлення людей називаються віруваннями. Вони сприймаються без перевірки, на віру. Віра становить основу релігійного світогляду. Релігійні люди переконані в існуванні надприродних сил та в їх визначальній ролі у світі.
Світогляд українського народу завжди мав яскраво виражене релігійне спрямування. Вірування необхідно відрізняти від повір"їв – своєрідних народних уявлень про залежність людини та її долі від явищ навколишнього світу. Народні повір"я широко відображені в усній народній творчості, зокрема в переказах, легендах тощо.
Світогляд українського народу має властивість переносити на світобудову якості людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганс Цбінден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщині. За переказом, наша планета нагадує велетеньський людський організм, різні частини якого асоціюються з певним містом або регіоном: голова з цесарським містом – Віднем, пуповина – з папським містом Римом, груди й робочі руки – з багатими рівнинами Покуття, Поділля та Наддніпровської України, а черево – "шляхетчиною", тобто Польщею.
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров'ю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...
Ота стежина в ріднім краї, дна біля воріт»Живе у серці стільки літНебо єдиною в світі батьківщини.У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...