Главная мысль, которую во многих своих произведениях Некрасов пытался донести до широкой публики,– это тяжелое положение простого народа в России. Тема жизни крестьян и рабочих, невыносимые условия их труда и жизни при строительстве путей сообщения ярко отразилась в стихотворении “Железная дорога”. Также здесь красной нитью проходит осуждение поэтом тех людей, которые управляли этими работами. Они не заботились о том, чтобы облегчить труд людей и сохранить их жизни, а использовали их лишь в качестве средства достижения своих целей.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/analiz-stihotvoreniya/nekrasov/zheleznaya-doroga.html
Усі ми різні, але прагнення стати гідною людиною має стати нашою спільною рисою. Всі ми різні, але кожен із нас неповторний. Недарма вчителі, батьки, наші рідні хочуть зробити із нас гідну людину. Щоб усі знайшли місце у житті.
Протягом життя ми всі робимо вчинки та приймаємо рішення. Деякі з них є правильними, деякі призводять до помилок. Але на помилках вчимося... Це нормально. Є також певні орієнтири, на яки ми маємо рівнятися – принципи моралі.
Гідність – це внутрішнє відчуття благородства та відчуття власної відповідальності за своє життя та життя близьких. Гідна людина має чисті думки, адже саме від цього залежать її вчинки. Чесніть, благородство, порядність, співчуття до навколишніх та доброзичливість допомагають людині стати гідною.
В нашому житті зустрічається багато чого: радість, горе, випробовування, страждання, нагорода, щастя, кохання... Життя складне, адже разом з цим ми стикаємося з підлістю, зрадою, лицемірством, ненавистю від інших. Чи заслуговують вона гідності в суспільстві? Ні, проте це не так важливо, адже тільки від нас залежить: чи гідно саме ми витримаємо ці складні життєві іспити та вийдемо з труднощів переможцем, зберігши людяність,чи зламаємося та втратимо єдине, що нам по суті належить – свою гідність.
Насправді в житті нелегко знайти вірну дорогу, бо ж моральні цінності та еталони правильної поведінки у суспільстві вже давно докірно зламані, а людське життя... Воно нічого не важить.
Сьогодні, як ніколи,гостро постає проблема пошуку та відродження насамперед у самому собі цих вічних рис, що врешті-решт і роблять людину гідною – тобто справжньою Людиною з великої літери.
Одного разу Костик лягав спати один. Його батьки пішли на вечірню прогулянкую. Хлопчик був не дуже слух'яним, тому спати він не збирався.В нього був молодший братик - Назар. Дітлахи не спали довгий час... Вже перевалило за дванадцяту, а Костик з братиком не спали. Їм було цікаво дізнатися чи насправді існує казковий Пітер Пен!
Коли вся вулиця лягла спати, діти помітили якийсь мерехт за вікном. То був якийсь світляк... Згодом до не слух'яних дітей завітав якийсь хлопчина. Костик не бачив як той потрапив до кімнати тому перше, дуже злякався, а потім зрадівши почав стрибати на місці. Пітер не промовив ані слова, лиш дивився на сонних, зрадівших дітей. Костик питав у нього,чи справді той вміє літати, а чи справді, він забере їх тепер до себе у країну? Та Пітер мовчав,лише дивися та похмуро супив брови.
В вікно залетів все той же світляк, виявилося -це Дінь-Дінь. Вона сказала хлопцям, що своїм не послухом вони викликали серед ночі Пітера Пена. Доречі ще вона сказала, що Костик полетить з ними і ніколи, ніколи не поернеться додому!
Костик злякано обійняв Назарка.Фея наказала прощатися. Засмучений хлопчина став благати відпустити його, та марно.
На ранок, Назарк прокинувся і не побачив Костика. Хлопчик дуже засмутився,і почав плакати. До нього одразу ж прибігла матуся та заспокоювала його. Він розповів їй, що Костика завбрав з собою Пітер Пен. Мати погладила по голівці дитя, та промовила, що не ворто засмчуватися, адже Костик зараз у школі й він скоро прийде цілий та неушкоджений.