Объяснение:
Преподобный Па́мва Беры́нда (светское имя — Па́вел; между 1550 и 1570 годами; Езуполь, Речь Посполитая — 13 июля 1632; Киев, Речь Посполитая) — украинский[1] лексикограф, поэт, переводчик религиозной литературы и гравёр. Один из первых восточнославянских типографов в землях В разное время Берында трудился над написанием, редактированием и изданием таких книг и ксилографий как:
«Служебник» (Стрятин, 1604)
«Требник» (Стрятин, 1606)
«Иоанна Златоустого книга о священстве» (Львов, 1614)
Ксилография с изображением евангелиста Иоанна (Львов, 1616)
«Вирши на Рождество Господа Бога и нашего Иисуса Христа» (Львов, 1616)
«Анфологион» (Киев, 1619)
«Номоканон» (Киев, 1620)
«Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла» (Киев, 1623)
«Беседы Иоанна Златоуста на Деяния апостолов» (Киев, 1624)
«Толкование на „Апокалипсис“ Андрея Кессарийского» (Киев, 1625)
«Триодь постная» (Киев, 1627)
«От Отечьника скитскаго повесть удивителна о диаволе» (Киев, 1627) (приписывается
Батьківське щастя – просто «бути»?
У світі існує дивне протиріччя, з яким ми не погоджуємось в молоді роки, проте саме його обираємо, стаючи дорослими батьками. Ви помічали, що наші батьки (та й ми самі, у кого діти дорослі) вважаємо за природне думати менше про себе, і більше про наших нащадків? Бува так, що і не голодуємо, але можемо не з’їсти смачненьке самі, щоб дати поласувати дітям чи онукам. Чи є гроші – нехай вони собі щось візьмуть, а нам вже і не треба… Так, батьківська шляхетність вражає, але і занепокоює. Все починається з малого: там відмовились, тут віддали дітям, на це не звертаємо увагу, про це не згадаємо, щоб не потурбувати, а в результаті - з’являється хвороба чи слабкість, і діти з онуками товчуться у ліжка старих. Бува, що до останнього не говорять літні люди, приховують те, від чого відмовляються і що переносять. Але життя і роки беруть своє, і страждати доводиться не тільки тому, хто хворіє, а й тому, хто переймається поруч. Скажіть, чи відмовиться дитина до батькам? – Вона зробить все можливе, тільки б урятувати цих рідних людей! Це природно і людяно. Проте з іншого боку, поставте собі запитання: чи схочуть батьки зайвий раз потурбувати дитину задля власної користі? – Ні, вони знайдуть причину не робити цього. Пам’ятайте про це кожного разу, коли зустрічаєтесь чи телефонуєте, чи навіть згадуєте власних батьків. Не варто чекати, що вони доповідатимуть Вам про слабкості чи хвороби. Придивіться, прислухайтесь – ви, хоч і не лікар, але завжди помітите те, що їх непокоїть. Якщо ж Ви дійсно бажаєте батькам довголіття – хоча б раз на рік відведіть їх до лікарні для комплексного медичного огляду. Повірте, багатьом літнім людям в країнах Заходу це дозволяє економити чималі гроші, адже виклики приватних лікарів коштують значно більше. У сучасних умовах життя в Україні, наявність документів, де зазначено все про здоров’я пацієнта (як в Паспорті Здоров’я від «Великої Родини»), дуже часто рятує життя, адже швидка до не завжди має час на дослідження причин хвороб. Це полегшує життя всім: лікарі чітко розуміють, що Вашим батькам може спричинити загрозу, а самі батьки не страждають від того, що час марнується на дослідження їх стану. Розумієте, про що ми хочемо сказати? Так, міжнародна програма «Велика Родина» піклується не тільки про здоров’я – ми глибоко переймаємося і моральними аспектами життя українців – відносинами дітей до батьків і навпаки, проблемами сімей і одиноких людей. Найстрашніше, з чим доводиться мати справу – це люди, які втратили родину, а разом з нею і сенс життя. А що таке родина? – Батьки і діти! Щоб все було добре, потрібно лише приділяти увагу рідним людям, дбати про них, спілкуватись, і берегти найцінніше – їх здоров’я. Всім батькам хочеться не просто «бути», а бути щасливими якомога довше. Саме ми, діти, маємо про це постійно пам’ятати! Це наш обов’язок.