Хто мав нагоду побувати на вулиці Садовій у селі Хочиному, що на Житомирщині, той обов’язково звернув увагу на квітковий розмай на подвір’ї однієї господині.
Чого тут тільки немає! По весняній порі зацвіли червонощокі тюльпани, за ними — білоголові нарциси, а ген постелився по землі синій в’юнкий барвінок, а попід тином пишно всівся кущ бузку. М’яко запахло м’ятою.
Ближче до літа розпустять свої рясні бутони півонії. Стрілами-листками вп’ялися в небо фіолетові півники. Кущі смородини та порічок порозкидали нитки налитих червоних і чорних намистин, ніби вихваляючись перед волохатим аґрусом. Проте найповажніші серед усіх — мальви.
Справжній квітковий карнавал починається восени: чорнобривці, майори, матіоли. І все це — поряд із цілим загоном барвистих жоржин і розвихрених хризантем (За С. Міськовою).
Гідна людина ніколи не дасть себе в образу і не дозволить принижувати. При цьому сам він з глибокою повагою ставиться до свободи особистості інших людей. Він розумний, добрий, спілкується ввічливо, прощає іншим їх слабкості. Про таких кажуть, що вони гідні не тому що у них немає негативних рис, а тому що яскраво виражені позитивні. Гідність будується на альтруїзмі та своєчасній до ншим. Така людина не стане навмисно заподіювати іншим незручності, біль і страждання. Коли у людини чітко сформовані моральні ідеали, він щодня робить щось, щоб наблизитися до них. Гідна людина радіє кожній можливості опинитися ближче до того самого добродійного образу, що він вибудував у своїй свідомості.
Війна… Як багато говорить це слово. Війна страждання ма-терей, сотні загиблих солдатів, сотні сиріт і родин без батьків, моторошні спогади людей. Та й нам, що не видели війни, не до сміху
Солдати служили чесно, без користі. Вони захищали отече-ство, рідних копіювання заборонене © 2005 і близьких. Жорстоко фашисти ставилися до російських людей, солдатам. Я дивилася знімки музею “Пам’яті загиблих”.
У цьому путівнику фотографія камери катувань, а на стіні цієї моторошної кімнати напис: “Залиш надію всяк сюди вхідний”. Ці страшні рядки мене злякали, вони як погроза. Моторошно ста-новится на душі
Яке горе випробовували люди, коли в будинок прихо-дила похоронка. И все-таки такі родини сподівалися на те, що чоловіки й діти повернуться додому. Страшно при думці, що війна може початися. Адже вона не може тривати вічно.
Не можна воювати безперервно. Треба думати й про дітей, і про матерів, і про всіх людей перш, ніж почати війну. Мені подобається фраза : “Люди, давайте жити дружно