Подруга пообіцяла зробити презентацію, але так і не зробила.
-Настю, ну що, як там презентація.
-Яка презинта... Ааа! Ой!
-Ти що, її не зробила?
-Та ні, ні, ти що! Просто я... я... я зробила, але в мене флешка зламалась.
-Шкода. От халепа. Що ж мені тепер робити?
-Ой вибач, мені час. Я пішла.
На наступному уроці Настя показала свою презинтацію і подруга зрозуміла що з флешкою все добре.
-Чому ти мені збрехала?
-Я?
-Так ти.
-Ой, та вона раптово... того... сама полагодилась.
-Тоді дай, будь ласка, я на перерві вчительці покажу.
-Ой, та може пізніше?
-Просто скажи мені що ти не зробила моє прохання.
-Я... Я? Я зробила... але там...
-Ех, усе з тобою ясно.
Висновок такий- говоріть правду, адже все таємне згодом стає відомим.
Двоє друзів мандрували пустелею.Утомлені тривалою подорожжю,вони посперечалися.
У гніві один ударив другого.Той відчув бвль,але нічого не сказав.Він вивів на піску <Сьогодні мій найкращий друг ударив мене>.
Мандрівники продовжували йти й натрапили на оазис.Вони вирішили скупатись у водоймі.Той,кого вдарили,мало не потонув,але друг урятував його.Коли отямився,він вирізьбив на камені <Сьогодні мій найкращий друг уряиував мені життя>.
Той,хто вдарив свого друга,а потім урятував йому життя,здивувався:
Коли я тебе образив,ти написав на піску,а тепер пишеш на камені.Чому?
Друг відповів:
Коли хтось нас ображає,ми повинні написати це на піску,щоб вітри могли стерти.Але коли хтось робить нам добре,ми повинні викарбувати це на камені,щоб жоден вітер не зміг стерти з нашой пам`яті.
Навчімося писати образи на піску і викарбовувати вдячність на камені.