Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.
Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.
Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.
І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.
Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них
На канікулах я поїхала в село до бабусі.Гуляючи на подвір*ї я зустріла свого друга.Ранком прокинувшись від голосу на подвір*ї,то був мій друг (Ім*я друга) він/вона гукав/гукала мене на прогулянку до покинутого будинку.Я спочатку відмовлялась та він мене переконав.По дорозі туди ми зустріли собаку,я спочатку злякалася та пес не виявляв агресії і підійшов до мене,певно він хотів зі мною потоваришувати.Прийшовши до покинутого будинку я злякалась його жахливого вигляду та я згадала що я не сама що я з (Ім*я друга) та псом з яким товаришую.Зайшовши в будинок ми почули якесь мяукання на горі,піднявшись ми побачили що там жила стара жінка біля якої було десятки котів.Спочатку вона нас не замітила але агресивне шипіння кота нас видало.Коли ця жінка бобачила нас вона,почала на нас кричати та жбурляти банками.Ми почали тікати але пес залишився гавкати на ту жінку та котів,ми не зупинились тікати.Прибігши назад до дому бабусі ми відпочили і домовились зустрітись завтра.Наступного дня гуляючи з другом (Ім*я) ми зустріли того пса він виглядав не найкраще прихрамувавши ми повели його до ветеренара.Я відчувала себе винною що не забрала його з того будинку.Ветеренар сказав що все буде добре,і я вздихнула з полегшенням.Впродовж канікул я відвідувала собаку в лікарні.Коли він виздоровів він не хотів йти від нас з бабусею і тоді бабуся залишило його собі.
Виправиш якщо щось не так.