- Привіт, Василю! Куди прямуєш?
- Привіт, Антоне! Ось, бачиш, книжки несу до шкільної бібліотеки.
- Здавати чи як?
- Так, здавати. Це роман Панаса Мирного “Хіба невуть воли, як ясла повні?”. Нам задавали його читати.
- Давай і я пройдуся з тобою. Візьму щось собі почитати. Давно не читав нічого новенького.
- А ти просто сам собі книжки читати береш? Не за програмою?
- Ну ти, Василю, і смішний! Звичайно ж так! Я читати люблю. На цей раз, мабуть, спитаю, чи є в бібліотеці якісь романи Жюля Верна.
- А якщо немає? Тут книжок, я бачу, небагато.
- То візьму в районній бібліотеці, я туди записаний.
- А так що, можна?
- Я ж кажу, Василю, смішний ти! Можна! Ти що, ніколи в бібліотеку не записувався? Ти художні твори в Інтернеті читаєш?
- Оце тільки в шкільну записаний. В мене й Інтернету вдома немає. Я поза шкільною програмою нічого не читаю.
- Даремно, друже. Давай, коли я наступного разу буду йти в районну бібліотеку, то покличу тебе з собою. Записатися туди коштує всього три гривні на рік.
- Давай, може, щось цікаве там надибаю! Ну, прийшли! Запитуй, що ти там хотів!
- Тепер — цить... В бібліотеці галасувати не можна...
