Осінь. Різнобарвна, розмаїта. Спочатку вона пишна, золота й сонячна, а потім сумна, дощова, холодна.
Восени красиво. Листя на деревах постійно змінює колір, а згодом і зовсім опадає на землю, вистилаючи її м’яким килимом.
У середині осені з’являється чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса – сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку.
Всюди цвітуть яскраві осінні квіти – айстри, жоржини, хризантеми. Після дощу в лісі багато грибів. На кущах спіють ягоди. У садах теж пора урожаю – стиглі яблука, груші, горіхи, виноград. Це так чудово – зірвати налите яблуко одразу з гілки!
Воно солодке і пахуче, дуже смачне.
Осінь часто непогожа. За густими хмарами ховається небо, йде дощ – то дрібний, що настирливо накрапає, то сильний, холодний, що може йти без зупинки цілий день, а то й кілька днів поспіль.
Буйство кольорів змінюється прозорістю та сірістю в кінці осені. Тільки ясне синє небо не втрачає своєї яскравості. Збирають урожай в полях, садах, городах.
Потім прибирають сухе листя у дворах і на вулицях. Голими стоять дерева, часто дме сильний вітер, йде дощ. Холоднішає.
Люди все більше поспішають сховатися в будинках і квартирах. З прощальними криками відлітають у вирій птахи. Відчувається, що скоро настане зима.
Прийшла в наш ліс чарівниця Осінь. Змахнула вона своєю чарівною паличкою, і стали там відбуватися справжні дива.
Сумовита пора, очей зачарування! Хто не чув ці відомі рядки, що прославляють природу восени. Цей час року було оспівано багатьма відомими письменниками й поетами. Їхні твори наштовхують на роздуми та викликають сумні й романтичні думки. Для цінителів краси природи це, дійсно, чудова пора року. Вона вражає своєю неповторністю і поєднанням розплесканих всюди різнокольорових барв. Переважають у цьому різноманітті жовтогарячі кольори, за що осінь прозвали «золотою». Це красива пора прощання з літом, якою найкраще милуватися в лісі. Там можна гати дивовижне явище живої природи — переодягання в осінні наряди дерев.
Особливо гарною є пізня осінь. Все навколо виглядає так, ніби митець пофарбував природу в жовті, червоні й помаранчеві кольори, залишивши всюди свої фарби. Триває листопад, але багряні крони дерев ще не скинули до кінця зів’яле різнокольорове листя. Зупинившись серед цієї неповторної краси, можна почути, як лунають навколо тисячі різноманітних звуків природи. Це пісні птахів, шурхіт листя, дзижчання комах, подув прохолодного вітерцю. Вже залишилося зовсім не багато часу, і природа порине в довгий зимовий сон.
Назву «Сад Гетсиманський» було взято Іваном Багряним з Біблії. Сад Гетсиманський — місце, де Юда зрадив Христа. Зраджено було і головного героя твору Андрія Чумака. Він втік з табору, де знаходився за свої погляди, і повернувся додому на похорон батька. Але вдома він не встиг пробути і доби: до його хати приходять працівники НКВС і забирають Андрія з собою. По дорозі до в’язниці він помічає зміни рідного міста, де довго не був: кругом червоний колір, фарби облупилися. Колись цей колір був кольором революції, а тепер став кольором насильства і страху. Також він помічає зміни в обличчях людей. Люди «засмоктані, виснажені, обдерті. Зосереджені в собі, позначені тавром суворої професії». В’язниця знаходилась в Харкові на вулиці Раднаркомівській. Це велике місто теж змінилося, тепер Харків був «понурий, припорошений сажою і посипаний сміттям». Негативні враження Андрія доповнює зустріч з працівником НКВС товаришкою Нечаєвою. Нахабство, брутальні вислови з її вуст — все це не схоже на поведінку жінки, яка в уяві Андрія повинна бути лагідною та ніжною. Будинок управління НКВС називали «фабрика-кухня». Андрій чує, як працює конвеєр
«фабрики-кухні». Звідусіль чути стогін людей та страшні відгуки мордування. Органи безпеки знищують «ворогів народу». Ці «вороги народу» — найосвіченіші люди: інженери, професори, студенти, письменники
Єдина іх вина в тому, що вони мають здатність мислити, а не сліпо вірити в ідеали.
Андрій на собі відчуває ті нелюдські умови, в яких треба жити: тіснота, духота, відсутність їжі. Для тоталітарного режиму людина — це «дірка від бублика». В СРСР людей вистачить». Всі ці жорстокі тортури повинні вбити в людях всі прагнення, перетворити їх в оті «дірки». Ця система намагається зламати у людей бажання кращого життя, хоче зробити з них слухняні машини. Але чи можуть сотні тисяч людей бути ворогами народу? В одному з діалогів зі слідчим Андрій каже, що один чоловік може бути ворогом народу, десять може, тисяча, але мільйони людей — це не вороги народу, це сам народ. Отже всі люди, які будували цю країну, сподіваючись на краще, зараз за ґратами в’язниць. Тому не випадково кульмінацією твору є поява в камері дідуся. — Карла Маркса. Кругом була атмосфера недовіри і зради. Немало з колишніх відомих революціонерів, а також самих працівників служби безпеки також могли опинитися серед «ворогів народу». Можна було «завербувати» будь-якого працівника цієї установи: треба було» лише звинуватити його перед начальством в тій самій «контрреволюційній діяльності». Всі наглядачі поводилися з в’язнями дуже суворо, але був з них один не прізвище Мельник. Всі в’язні його дуже поважали за його добрість, казали, що він єдина людина в цій установі. Коли потім Андрій дізнався, що Мельник власноручно розстрілював людей, його це дуже вразило. Таку саме дволикість мав і тодішній режим. Широкі маси людей бачили в ньому своє щастя, сво ння, але мало хто знав про те, що діялося за стінами в’язниць кожного міста цієї країни, бо звідти вже ніхто не повертався. Уряд лив невинну кров народу, який його так підтримував. Мельник уособлює в собі весь державний лад.
Іван Багряний детально досліджує всі дрібниці в’язничного життя. На п’ятистах сторінках роману він до дрібниць зображує побут в’язнів, засоби ведіння слідства, характеризує майже кожного героя цього твору, розповідає про звинувачення, які висувались в’язням. Читачу важко все це уявити, важко в це повірити, але все це дійсно відбувалося. http://ukrtvory.ru/lyudina-najvelichnisha-z-usix-istot-lyudina-najneshhasnisha-z-usix-istot-lyudina-...