1. Закрався вечір, одшуміла праця.
2. На поле синєє вечірній пав туман, над річкою пливуть його мінливі тіні.
3. Дугою вудлище зігнулись ліщинове, дзвенить, немов струна, прозора волосінь, вода кругом іде.
4. Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди, шовкова рунь прослалась по ланах. Повітря — тихий мед, гаї — барвисті плями
5. Чекає ратая, паруючи, чорнозем,
Фіалки молоді старий ворушать лист,
Діброви тягнуться в обійми першим грозам, Чиряток-свистунків дзвінчастий ллється свист, Жагучі коні ржуть, і соком срібно-сльозим Берези капають...
6. Я пам'ятаю, йшла весна, Своїм походом смілим,
І по саду лилась вонаКвіток зеленим пилом... 7. Вона казала:" кожне слово Людську історію чудово,
Як чиста крапля, відбива".
8. —"Я пам'ятаю, в юності моїй,
Ми завжди проводжали рік старий Гучними пострілами із рушниці"— Казав Денис, що так воно годиться.
9. Білі мухи налетіли, Все подвір'я стало біле.
10. Нараз, майнуло щось попід стіною,
Почулись кроки, чийсь усатий вид заглянув у вікно...
11. Що ж, признаюсь, люблю я здавна Київ, Любов'ю теплою...
(З тв. М.Рильського).
12. Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.
Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі.
Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках. Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів.
В певні моменти розвитку суспільства, його культури, його мови виникає питання про ставлення до запозичень, який під пером або в устах тих, хто це питання піднімає, формулюється зазвичай як твердження про непотрібності запозичень. Одна з ранніх спалахів таких пуристических (лат. purus - 'чистий') настроїв припадає на початок ХІХ століття. Найбільш яскрава фігура табору пуристів - адмірал А.С. Шишков. Вперше свою точку зору з щодо запозичення він виклав у "Міркуванні про старому і новому складі російського мови" (1803). Шишков наполягав на тому, що "читання книг на природному мовою", під яким він розумів церковнослов'янська, "є єдиний шлях... веде в храм словесності". Однак, вважаючи звернення до старовинного мові основним шляхом збагачення сучасного літературної мови, Шишков не міг не бачити, що в цьому старовинному мові немає дуже багато для найменування нових понять. Тому він змушений був складати "русскообразные" неологізми типу тихогром (заміна слова фортепіано), шаропех (заміна слова кий), шарокат (замість більярд), які його справедливо сприймалися сучасниками як курйози*. Пізніше затятим противником запозичень виступив автор "Толкового словаря живого великоросійського мови"В.І. Даль. Представивши у своєму словнику і ту запозичену лексику, яка увійшла у вжиток з 1820 по 1850 рік, Даль намагався пояснити її російськими словами, серед яких безліч простонародних і діалектних, до того ж нерідко узкодиалектных, або складеними їм на російський манер словами. Наприклад: горизонт - овидь, озóр, зáвесь, закрий; кокетувати - підлещуватися, догоджати, упадати, спокушати, умильничать, церемонитися, миловзорить, хорошиться, казóтиться, пичужить та ін; гримаса - рожа, изличье, кривляння, пожимка, рожекорча та ін; візаві - пара, дружка, прóтивень в танцях.
Це переконання в можливості заміни міцно увійшла в вживання іншомовної лексики словами, подібними шишковским шаропехам і далівським пожимкам і овидиям, дожила до наших днів. Так, один з героїв роману Солженіцина "У колі першому" принципово виражається наступним чином: обчислювач (замість математик), увінчаний прислужник (замість дипломований лакей), посилене невіра (замість скептицизм), ошарие (замість сфера), мракобіс, попятник (замість реакционер), загальний огляд на шляхи підходу до роботи (замість методика) і т.д.