Я не люблю,когда задают много домашнего задания.Я конечно понимаю,что у каждый учитель задаёт отдельно дом.задания по своему предмету,но,когда он задаёт много,я начинаю немного злиться и даже волноваться,что я просто не успею всё сделать за один день.Поэтому когда учителя много задают,они даже не думают,что у нас ещё много других уроков и по ним нам тоже задают много,а если мы ещё ходим в какие нибудь кружки,то как нам вообще всё успеть? Поэтому я не люблю когда задают много д/з
Я люблю невероятное множество вещей просто за то, что они существуют в данном пространстве, эволюционируют, продвигают революционные открытие, делают жизнь ярче или просто вносят в нее какой-то вклад. Есть не так много вещей, что заслуживают моей не любви и конструктивной( по возможности) критики. Например, я не люблю принципиальных или сильно религиозных людей, которые ради «веры» и принципов готовы глотку кому угодно перегрызть. Лично для меня на первом месте чувства людей и комфорт. Я страстно не люблю людского эгоизма и отсутствия толерантности как такового. По-моему, не умение признать право на существование мировоззрение другого человека - довольно грубая ошибка общества, которая смело открывает огромный список из " я не люблю..."
Калина уже по ярах стоїть у червоних кетягах, як у зорях. Кожна ягода аж дзвенить достиглим соком, так і жевріє сипким жаром. Алене може підпалити ні віття, ні стверділого листя. Горобці клюють ягоди, кетяги ворушаться, і набубнявілі сузір’я здригаються, ніби хочуть злетіти. І від того, що на калині стільки ягід, вона здається усміхненою. Щасливою й усміхненою. Орють. Переорана чорна земля піднімає вище груди, звільна зітхає. Її огортає солодка втома: за літо вона наморилась, вигойдуючи на собі збіжжя, бита громом, лякана блискавкою. Тепер вона позіхає, сивими ранками вкривається туманом, до полудня тримає на собіколючу росу, а тепло її ввечері швидко простигає, залазячи вглиб... Земля жде на обложну мокву, на сірі пронизуючі вітри, на безпроглядні ночі. Вся та негода буде їй байдужою, вона засинатиме. І коли хуґа співатиме од яру свою перемерзлу пісню, вона вже спатиме. Все більше вкриватиметься глибокими заметами. І снитиметься їй, мабуть, легкий весняний дощ, який лунко стукає у її снігову хату. І так довгоснитиметься їй той дощ, аж поки справді не розбудить. А тепер – орють, і калина по ярах стоїть у вогні. А тепер небо сизе, і по ньому пасуться сизі хмари. А тепер – лисиця вибігає з нори, вже пухнастіша, і хоч не залишає поки що слідів, але така ж обачна, як і тоді, коли сніг буде продзьобаний торочками її лап. А тепер – повітря пронизане сумом, і той сум тонко блищить на поверхні польової річечки-крутійки, ним пахне димок з багаття, у якому пастухи печуть картоплю, тим сумом дзвенить торохка бадилина, за яку вчепилась, цідиться і не може процідитись нитка бабиного літа. А тепер тітка Солоха ламає калину. Зірвані кетяги складає в торбу. Сама вона – згорблена та немічна. Щоб стара була така – то ні; а всеньке життя прослабувала, нездужалося їй. Якого кетяга не дістає, то нагинає гілляку. А якої гілляки не нагне, то рогачиком її притягує. Ягоди сяють у сузір’ї, не опадають і мимоволі соком не бризкають. Вони терпкувато пахнуть, і гіркощами од них несе, і вже долоні натерлись калиною, і одяг, і коси просякли також. Поступово худі бабині щоки теж починають світитись, ніби калина покропила їх своїм соком.
Мова - найцінніший скарб народуРідна моваУ кожного народу є його найбільша коштовність — це його мова. Саме в мові народ звеличує і стверджує себе в історії. Мудрість віків народу передається через рідну мову.Українська мова — одна з таких мов, що зберігає не лише мудрість віків, але й розвивається далі завдяки своїм письменникам, поетам, науковцям. Мова дозволяє народові бути народом, українська мова визначає, що є український народ. Бо не стане мови — не стане народу. Тому наше завдання зберігати мову, передавати її нащадкам. Українська мова частіше стала використовуватися в побутовому спілкуванні, її частіше можна почути в магазинах, транспорті. Приємно, що люди з повагою ставляться хто як до рідної мови, а дехто як до державної. Річ у тім, що в Україні проживають і інші народності, які мають за рідну іншу мову, але вони мають поважати мову народу, серед якого вони живуть.