Пісні завжди супроводжували українців в житті. Під час сівби та збирання урожаю, народження нової людини, похорону завжди звучала обрядова пісня. З нею благословляли молодят на спільне життя, з нею випроводжали на війну чи службу... Є пісні, де особливо виражений біль , туга. І невидимі нотки співчуття і причетності до згорьованої матері, яка втратила сина...Приміром, пісня "Там, де вітер колише шовкову траву" пронизала серце кожного українця.Їїї навіть було вкрадено і безжально присвоєно іншому авторові, сюжет перекручено. Вона перекликається з піснею " У лісі темному", "Чорна рілля ізорана", що доводить не про одинокі випадки славної історії боротьби українських стрільців. Не сумом єдиним наповнена українська героїчна пісня. Є і такі, які піднімали бойовий дух вояків, Серед них, приміром "Гей ви, стрільці січовії", "Ой, у лузі червона калина",яка в свій час стала гімном боротьби українського народу. І не міліє пісенна творча скарбниця до наших днів! У кожного часу свої герої. Та пісня -рідна і вічна звучить, кличе до бою, озивається співчуттям, любить, надіється і вірить.
Сенц людського життя На мою думку життя не має сенсу. Воно дано нам для Того, щоб ми просто були щасливі в ці хвилини, які повторити буде вже неможливо. Життя-це просто виклик, шанс і немає тут чого соромитися, довго думати, жити стереотипами, перейматися думками інших людей, адже ми всі помремо. І це не сумно все має кінець. Кожна людина вона особлива,неповторна, ідеальна. Для кожного є своє Щастя і свій смуток. А що таке Щастя? Кожна людина розуміє це по-своєму. Для когось щастя-це мати автомобіль, квартиру, гроші, а для інших це просто бачити інших людей щасливими та здоровими. То ж живіть так щоб почувати себе щасливими і ніколи ні про що не жалкуйте.
Природа — наша мати. Цю істину наші пращури знали ще тоді, коли тільки-по навчилися мислити і говорити.
Вивчаючи історію Стародавнього світу, ми ознайомилися з різними віруваннями первісних людей. Всі вони свідчать про те, що людина пов’язує своє народження і життя з природою: рослинами, тваринами, стихіями. Наприклад, тотемізм. Кожне плем’я, яке сповідувало цю релігію та вірило у своє походження від тварини або рослини, було впевнене в тому, що його прародичами були якісь тварини чи птахи. Хоч ми й живемо в епоху науково-технічного прогресу, до цього часу залишаються народи, які зберегли прадавні традиції уподібнюватися предкам-тваринам. Так, у одному індійському поселенні молодим дівчатам у день повноліття підпилюють передні зуби і залишають довгими ікла, щоб вони були схожі на кішку, бо саме її вважають праматір’ю роду. А дівчатам і хлопцям одного із африканських племен вибивають передні зуби. Так вони вшановують засновницю свого роду — антилопу зебу.
Та не лише сліпа віра неосвічених людей є доказом єдності людини і природи. Сучасні вчені науково довели, що характер окремої людини і менталітет цілого народу залежать від кліматичних умов місця проживання. Це також стосується кольору шкіри, зовнішності, будови тіла. Отже, природа дійсно є матір’ю людства, тому так само, як мати віддає дитині частку своєї душі, так і природа наділила нас своєю. Та людство не зрозуміло і не оцінило такої щедрості. Воно виявилося надміру егоїстичним щодо своєї матері і займає позицію невдячного споживача — здатне лише брати, брати, брати… А матінка-природа жорстоко потерпає від своїх нерозумних дітей. Її легені майже знищені — нещадно вирубуються ліси. Її очі-озера втратили блиск, бо замулилися і перетворилися на смердючі болота. Судини-ріки не несуть бурхливі потоки, щоб напоїти моря, бо джерела захлинулися від бруду. Вона втратила свій дзвінкий мелодійний голос, бо птахи не співають, а ніби плачуть. Серце її розривається від вибухів.
Материнське терпіння велике, але не безмежне. Ось і карає нас матінка-природа за варварське ставлення до неї. Оази життя з’їдає пустеля. Немає чистої водиці, бо не раз ми плювали в криницю. А ось землетрус на вісім балів, а ще цунамі, щоб добре ми знали, як шкодити природі. Вулкани, пожежі, спеки, потопи… Що далі? А краще не буде, якщо людство не змінить свого ставлення до природи.
Під час сівби та збирання урожаю, народження нової людини, похорону завжди звучала обрядова пісня. З нею благословляли молодят на спільне життя, з нею випроводжали на війну чи службу...
Є пісні, де особливо виражений біль , туга. І невидимі нотки співчуття і причетності до згорьованої матері, яка втратила сина...Приміром, пісня "Там, де вітер колише шовкову траву" пронизала серце кожного українця.Їїї навіть було вкрадено і безжально присвоєно іншому авторові, сюжет перекручено. Вона перекликається з піснею " У лісі темному", "Чорна рілля ізорана", що доводить не про одинокі випадки славної історії боротьби українських стрільців.
Не сумом єдиним наповнена українська героїчна пісня. Є і такі, які піднімали бойовий дух вояків, Серед них, приміром "Гей ви, стрільці січовії", "Ой, у лузі червона калина",яка в свій час стала гімном боротьби українського народу.
І не міліє пісенна творча скарбниця до наших днів! У кожного часу свої герої. Та пісня -рідна і вічна звучить, кличе до бою, озивається співчуттям, любить, надіється і вірить.