Скільки сягає око, усе навколо вкрите кригою. Часом ця крижана пустеля нагадує розбурхане море, хвилі якого раптом скам’яніли, замерли. Це порівняння викликають мільйони торосів — крижин, що стирчать поламаними скелями в кілька метрів заввишки. Іноді серед цих торосистих полів попадаються чималі прогалини абсолютно рівної криги. Здається, що це аеродроми, які готувала сама природа.
На одному з крижаних аеродромів, у самому серці цієї пустелі, підносилася невеличка хатина, побудована людського рукою. Стіни й покрівля хатини блискотіли під місячним сяйвом. Хатина була збудована з криги. Поруч стояв намет, а біля нього — якась коробка й тичка з флюгером (За М. Трублаїні).
На підвіконні кілька місяців стояв колючий Кактус. Одного разу, на свято господині подарували чудову Орхідею. Квітка поставили по сусідству з непоказним кактусом. Орхідея стояла на самому сонечку і від цього ставало ще прекрасніше. Господиня захоплювалася Орхидей, а на Кактус навіть не звертала уваги. Від етго Орхідея загордилися і почала принижувати Кактус. Але це колюча рослина було настільки боязким, що навіть не наважувалася сказати їй щось у відповідь.
Час минав квіточки Орхідеї зів'яли і почали опадати. З кожним днем її краса стала зменшуватися. А Кактус ж навпаки в один прекрасний зимовий ранок випустив безліч дрібних ніжно-рожевих квіточок. Для Орхідеї це було дуже дивно. Як міг такий непоказний, боязкий Кактус взяти і зацвісти такими чарівними квітками ?!
Кактус і Орхідея помінялися місцями. Кактус стояв на самому видному місці, а орхідея в непомітним куточку.
