Колись давним - давно жили в реченні слова , не ділилися вони тоді за значенням Не було ні головних , ні другорядних членів речення. Жили всі на рівних : весело , спокійно...
Але одного разу трапилася в реченні метушня. Усі слова сполошилися.
-Як погано!
-Хто тут головний?
Кому ми доручимо свою команду ? Немає ні матусі , ні батька. Нікому замовити за нас ні слівця. Стали думати вони й гадати. Як же вийти з цього становища ? Кого ж головним можуть назвати ? І нарешті вони визначилися.
-Той , про кого говориться в реченні , буде головним для нас. ім'я йому - ПІДМЕТ . А що робити йому в реченні , тут ПРИСУДОК буде допомагати. Стануть вони нам батьком і матір'ю. Ну , а всі інші слова будуть їхніми діточками.
-Я буду означати предмет , на який спрямована дія або стан , і відповідатиму на питання непрямих відмінків ( кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? ). Ім'я моє буде ДОДАТОК.
Усі слова на місце стали та значення прийняли. Метушня припинилася , знову настав лад. Кожен тепер буде виконувати свою роль у реченні.
Разом, тобто півуроку, бо через дефіс пишуться лише власні назви (пів-Києва, пів-Єгипту тощо).