Нашому класу доручили прикрасити шкільну залу на день вчителя.Ми виготовили різнокольорові листочки,квіточки і почепили їх на стелю.Потім дівчатка прикрашали сцену герляндами,а хлопці приносили стільці.Ми всі разом малювали плакат із вітаннями вчителів.
З вечора до ранку Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води… Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.
З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.
