Якби я була президентом, то я б самого початку провела реформи освіти. Тому що розумні і освічені люди - це запорука міцної держави. Щоб діти краще вчилися, я б запропонувала ввести більш досконалу систему відзнак за досягнення. Це б слугувало стимулом для кожного учня. Також я б вдосконалила обладнання кабінетів, де проводяться різні досліди. Практика допомагала б дітям всебічно охоплювати і розуміти тему урока. І ще б потрібно було вдосконалити систему якісного відпочинку школярів.
На мою думку, корисним ще було б розширити бібліотеки кожної школи новими книжками. Не тільки книжками шкільної тематики і довідниками, а й позапрограмовою художньо літературою. А ще можна було б організовувати наукові експедиці для школярівї.
Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»