Мені дуже подобаються байки відомого українського письменника Леоніда Глібова, але найкращим його твором я вважаю «Синицю». Це моя улюблена байка.
Мова в ній іде про те, як Синиця скрізь розпустила чутку, що підпалить море:
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила.
Вітер розніс її слова всюди, навіть «за синє море». Оце так горе для всіх морських мешканців. Мерщій кинулися вони до берега рятувати своє життя і ховати майно.
Скільки назліталося птахів, скільки назбиралося звірів та людей — всім кортіло подивитися на диво. А деякі жінки ще й захопили з собою ложки, бо сподівалися, як море закипить, покуштувати небувалої страви:
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали...
Автор підкреслює, що людям байдуже, що в когось трапилось нещастя, ці жінки приділяють увагу лише своїм інтересам.
Всі чекають, коли розпочнеться обіцяне видовище. То один, то
інший каже: «От-от уже почне кипіть...», «Ось цитьте, зараз запалає...*,
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
А де ж Синиця? Зрозумівши, що нічого не вдалося, вона десь із сорому заховалася. Ото вже лаяли всі цю нікчему!
Тож недарма мудрі люди кажуть:
...ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Подробнее: МОЯ УЛЮБЛЕНА БАЙКА Л. ГЛІБОВА - 6 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО
О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... Олександр Олесь Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об'єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова И.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова - унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наймиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу. На мою думку, справжня краса мови полягає у вмінні нею користуватися, у дбайливому ставленні до неї, у прагненні кожного говорити правильно. Мова стає по-справжньому гарною і приємною лише тоді, коли той, хто говорить, сам отримує насолоду від неї: В словах ні іржі, ні олжі Не любить мова жива, Бо мова - це пісня душі, Покладена на слова. Рідна мова - завжди красива, бо є найбільшою духовною коштовністю народу, скарбницею його мудрості, яка передається від покоління до покоління із настановою берегти й плекати її. О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Море брильянтів, це мова моя, Це - мова моєї Вкраїни! (В. Сосюра) Українська мова має дуже багато засобів для вираження найрізноманітніших почуттів, а найбільше - почуттів ніжності й любові. Саме тому поети завжди так захоплено відгукуються про неї, як, наприклад, співець мовної краси В. Сосюра. Ніжна українська мова пробуджує в нас найкращі почуття, вона освячена любов'ю до найдорожчих людей, вона завжди з нами, поки ми є на цьому світі, поки кохаємо й творимо добро, поки гніваємося й прощаємо, поки живе в нас потяг до творчості. У мові - усе життя нашого народу, все минуле й сучасне, увесь навколишній світ: Все в тобі з'єдналося, злилося – Як і поміститися в одній! – Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. Однією з найважливіших запорук краси мови є її чистота. На жаль, не завжди ми дбаємо про правильне слововживання, вимову, побудову правильних висловлювань, які свідчать про чітке й логічне мислення, про те, щоб слова були зрозумілими для співрозмовника, якнайточніше розкривали наші думки та почуття: На все впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита. Як відомо, найбільше про чистоту та правильність мови дбають письменники - справжні «майстри слова», які, власне, і є творцями мовної краси. Однак по-справжньому красивою мова буде лише тоді, коли це намагатиметься робити кожний із нас, адже чистота мови означає чистоту думки й почуттів її носія, а отже, і народу в цілому. З перших хвилин життя людина потрапляє у світ неповторної рідної мови, яка супроводжує її протягом усього життя. Кожне слово, кожен звук рідної мови - найкрасивіші, тож нехай ця краса ніколи не в'яне і викликає у нас почуття гордості щоразу, коли звучить наша українська мова - одна з наймилозвучніших мов світу.
кщо людину виховувати в атмосфері добра, то добро залишиться у її душі на все життя. а якщо навпаки завжди кричати і проявляти зневагу, то самі знаєте... що бажаєте то і маєте. саме тому на мою думку, твердження "вчися доброму погане на ум не прийде" - правильне. як доказ можу навести образ Чіпки із твору Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні". Чіпка зростав у зневазі своїх однолітків і односельчан.це послугувало мотивом до озлоблення і ненависті до оточення, що згодом вилилось в тяжкий злочин - вбивство цілої сім"ї. ще прикладом даної думки є образ Докії з твору Бориса Грінченка "Каторжна". дівчинку з самого дитинства принижували і відштовхували від себе найближчі люди. ось вона перетворилась в злосовісну людину, що згодом вирішила підпалити будівлю через зраду. отже, висновок за вами, читачі. поміркуйте над тим, щоб було якби ми вчилися поганому, а не навпаки...
Мені дуже подобаються байки відомого українського письменника Леоніда Глібова, але найкращим його твором я вважаю «Синицю». Це моя улюблена байка.
Мова в ній іде про те, як Синиця скрізь розпустила чутку, що підпалить море:
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила.
Вітер розніс її слова всюди, навіть «за синє море». Оце так горе для всіх морських мешканців. Мерщій кинулися вони до берега рятувати своє життя і ховати майно.
Скільки назліталося птахів, скільки назбиралося звірів та людей — всім кортіло подивитися на диво. А деякі жінки ще й захопили з собою ложки, бо сподівалися, як море закипить, покуштувати небувалої страви:
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали...
Автор підкреслює, що людям байдуже, що в когось трапилось нещастя, ці жінки приділяють увагу лише своїм інтересам.
Всі чекають, коли розпочнеться обіцяне видовище. То один, то
інший каже: «От-от уже почне кипіть...», «Ось цитьте, зараз запалає...*,
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
А де ж Синиця? Зрозумівши, що нічого не вдалося, вона десь із сорому заховалася. Ото вже лаяли всі цю нікчему!
Тож недарма мудрі люди кажуть:
...ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
Подробнее: МОЯ УЛЮБЛЕНА БАЙКА Л. ГЛІБОВА - 6 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО