Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.
Пропоную виписати такі дієприкметникові звороти з твору "Гуси-лебеді летять" Стельмаха:
1.Вони летять нижче розпатланих (яких?), обвислих (яких?) хмар i струшують на землю бентежнi звуки далеких дзвонiв. 2. Я стаю нiби меншим, а навколо бiльшає, росте i мiниться увесь свiт: i загачене (яке?) бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi (які?) журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi (які?) веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена (яка?) земля, що пробилася з-пiд снiгу. 3. Навколо мене починає кружляти видiння казки, її нерозгаданi (які?) дороги, дрiмучi пралiси i тi гуси-лебедята, що на своїх крилах виносять з бiди малого хлопця. 4. Що, що, надзигльований (який? ділектизм)? 5. Мов сiро-блакитнавi, побризканi (які?) росою безсмертники, оживають старi очi.
Розповісти про враження від твору Михайла Стельмаха "Гуси лебеді летять" пропоную так: Твір Михайла Стельмаха "Гуси лебеді летять" відносить свого читача у далекі роки громадянської війни. У повісті розповідається про сприйняття тогочасних подій маленькою дитиною - самим письменником у десятирічному віці. Хоч у творі описуються події, що біли напрочуд тяжкими для нашого народу, повість залишає по собі світле враження. Вона вчить любові до ближнього, співчуття, особливого ставлення до природи. Після прочитання твору ти починаєш розуміти, що ніколи не варто забувати про те, що ти - людина, яка має нести в собі світло, а не темряву. Необхідно завжди бути співчутливим, добрим до ближнього, тоді світ стане кращим.
Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так з’являються в нас приятелі, яких ми гордо називаємо «друзями».
А справжня дружба – це щось ширше та глибше, я так вважаю. Друг – не той хлопець або дівчинка, який відразу залишить тебе, якщо ти перестанеш грати з ним у м’яча, або ходити з ним на річку, або дозволяти сідати за свій комп’ютер. Друг – це людина, якій цікавий ти сам, твоя душа, твої думки, твої захоплення. Який тебе прийме таким, який ти є, навіть якщо ти перестанеш слухати хіп-хоп та перейдеш на панк-рок. Який буде тебе зупиняти, якщо ти щось робиш погане, а не просто пліткувати за спиною.