Улітку багато людей задіяні у праці на полі. Хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. Відпочиваючи за містом, я часто гала за такими працьовитими людьми і мені дуже подобалась їх старанність. Наприклад, ви можете запитати: "Що може зацікавити у праці звичайного косаря?". Та чи знаєте ви - наскільки, це клопітка робота? Тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. Спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. До роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним відкидаючи траву в один бік. Під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. Працює довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. Я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.
Щоб потрапити в наш старий парк, треба пройти по затишному пішохідному мосту через невелику річку. Ця мала річка протікає через все місто. Коли дивишся на неї з висоти мосту, здається, що вода в ній нерухома, але варто вітрі кинути на воду дереві лист, починаєш помічати, що річка все-таки рухається. Лист, наче маленька човник, плавно ковзає по течії, підганяли вітерцем. Але іноді здається, що не вітерець підганяє листя до води, а птахи, які носяться над мостом, то стрімко зникаючи під ним, то злітаючи вгору з протилежного боку. Може, помахи їхніх довгих гострих крил і створюють той вітерець, який приводить в рух листя?
Але к вечору птахи, відпочивши, полетіли до своїх домівок, на старі гнізда.