Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мова українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співають лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.
Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється, ожива, як їх почує.
Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з великим поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, краса і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.
Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що передає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жива мова, доти живий і народ.
Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».
Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі пошану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з голоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбницею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну, —
писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.
Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивчаючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож давайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвистою, чарівною мовою!
У кожної людини своє щастя. Для матері це здоров’я її дітей, для людини творчої – натхнення та визнання, для закоханого – посмішка милої, а для когось – просто можливість ходити та дихати. Марна справа – заздрити чужому щастю, бо від цього сам щасливішим не стаєш анітрохи, тільки псується настрій та опускаються руки.
У розумінні багатьох щастя – це якісь яскраві незвичні переживання, стан піднесення, щось незвичайне та небуденне. Ми шукаємо щастя в гострих відчуттях та дорогих речах. Спочатку ми радіємо новому телефонові чи модній кофтині, та через якийсь час вони нам набридають.
А якщо задуматися, то ми маємо безліч того, щоб бути щасливими. Аби це усвідомити, достатньо познайомитися, наприклад, з людьми, які не можуть ходити, не бачать, не можуть самі піклуватися про себе. Для хворої дитини пройти самостійно кілька кроків – величезне щастя! Прокинутися здоровим після тривалої хвороби - щастя! А для тих, хто живе дуже бідно, справжньою радістю буде лише сита вечеря.
Є речі, які залежать від нас, те, що завжди робитиме людину щасливою. Це гармонія в душі, щирі стосунки з близькими, улюблена справа. Нас завжди радуватиме краса природи та гарне самопочуття. Головне, навчитися цінувати такі прості речі.
Кожна людина заслуговує на те, щоб бути щасливою. Я так вважаю тому, що зробив цікаве Щасливою може бути лише добра людина. Той, хто отримує щось через злі вчинки, не вміє радіти по-справжньому. До того ж, щаслива людина сама не хоче робити нікому шкоди, навпаки, вона прагне поділитися своїм щастям. А це означає, що коли всі люди щасливі, то увесь світ стає добрим, ніхто нікому не заздрить та не чинить кривди.