Коли я був маленький, то дуже дивувався, чому не розмовляють наша кішка та наш собака. Я вважав це несправедливістю: чому це вони не мають дару розмовляти, а ми маємо? Вони ж від нас не гірші... Потім я вирішив, що не може бути в природі такого, щоб звірі не говорили.
Мабуть, вони розмовляють тільки між собою, потайки, щоб люди не чули, думав я. Я вважав, що звірі та птахи образилися на людей за те, що ми їх винищуємо та їмо, тому й перемовляються так, щоб ми їх не зрозуміли. Шифруються, тобто.
Я думаю, що, якби звірі та птахи навчилися говорити по-людські, вони розказали б нам чимало цікавого та важливого. Наприклад, кіт розповів би, як він лікує людей, вкладаючись їм на коліна та муркаючи. Собака розповів би, чи страшно йому сидіти в будці вночі, чому він так часто заливається гавкотом, що такого він чує, на що реагує, чого зовсім не чує людина. Наш пес Сірко розповів би, як він відчуває, коли до хвіртки прямує чужа людина, ще до того, як він це побачив.
Орел міг би поділитися всім побаченим з висоти свого польоту на землі. Соловейко описав би усі екзотичні краї, людей та тварин, що йому зустрічалися на довгому шляху сезонного перельоту до Африки. А от свого папугу Ромчика я спитав би, чому він такий веселий: співає, усіх передражнює, носиться хатою, як ракета, коли його випускають з клітки, весь час грається з моєю молодшою сестрою. Цікаво, що заставляє його прокидатися рано-вранці та чинити в хаті сміх та галас.
У народних казках люди іноді за свої гарні риси чи вчинки отримують дар розуміти мову птахів. От би й мені так пощастило!
В майбутньому я дуже хотів(ла) стати ветеринаром. Як на мою думку це чудова професія!.Я дуже люблю допомагати тваринам!. І в майбутньому ця професія була б чудовою. Йдучи в магазин за продуктами я бачу багато бідних тварин. Деякі не можуть ходити бо зламана лапка,а у інших ще якісь проблеми з здоров*ям. Мені їх дуже шкода.Деякі люди просто йдуть собі по своїми справами і навіть не думають до тваринам.Можливо дати їм поїсти.їм важко шукати харчі аби не вмерти з голоду. Я з своїми друзями завжди допомагаємо тваринам чим зможемо! Саме тому коли я виросту я стану ветеринаром!
У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші, оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти друковане слово.
Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір і почали друкувати книги.
Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. Витоки вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те, як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української писемності — «Слово о полку Ігоревім».
Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.
Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту, дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.
Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги, створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників минулих поколінь.
В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна наука в нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще більшого розквіту здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних літописів зазначається, що князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. Він зібрав багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов'янську.
Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і про розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в Новгороді Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.. Вона розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще розуміти сьогодення.
Коли я був маленький, то дуже дивувався, чому не розмовляють наша кішка та наш собака. Я вважав це несправедливістю: чому це вони не мають дару розмовляти, а ми маємо? Вони ж від нас не гірші... Потім я вирішив, що не може бути в природі такого, щоб звірі не говорили.
Мабуть, вони розмовляють тільки між собою, потайки, щоб люди не чули, думав я. Я вважав, що звірі та птахи образилися на людей за те, що ми їх винищуємо та їмо, тому й перемовляються так, щоб ми їх не зрозуміли. Шифруються, тобто.
Я думаю, що, якби звірі та птахи навчилися говорити по-людські, вони розказали б нам чимало цікавого та важливого. Наприклад, кіт розповів би, як він лікує людей, вкладаючись їм на коліна та муркаючи. Собака розповів би, чи страшно йому сидіти в будці вночі, чому він так часто заливається гавкотом, що такого він чує, на що реагує, чого зовсім не чує людина. Наш пес Сірко розповів би, як він відчуває, коли до хвіртки прямує чужа людина, ще до того, як він це побачив.
Орел міг би поділитися всім побаченим з висоти свого польоту на землі. Соловейко описав би усі екзотичні краї, людей та тварин, що йому зустрічалися на довгому шляху сезонного перельоту до Африки. А от свого папугу Ромчика я спитав би, чому він такий веселий: співає, усіх передражнює, носиться хатою, як ракета, коли його випускають з клітки, весь час грається з моєю молодшою сестрою. Цікаво, що заставляє його прокидатися рано-вранці та чинити в хаті сміх та галас.
У народних казках люди іноді за свої гарні риси чи вчинки отримують дар розуміти мову птахів. От би й мені так пощастило!