Наше дитинство починається з матері. Вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший "добридень" людям — це теж від матері. І оте одвічне: "не вкради", "не убий", "шануй старших", "люби ближнього свого"...
Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша — любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.
Хіба не безмежна любов Тараса Шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? Хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого Кобзаря?!
Пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості Івана Франка, вони надихали поета любити галицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. А ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. І впродовж життя пам'ятав про це вдячний син:
Правда, матусю за раду!
Я її правди не раз досвідив.Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.("Пісня і праця")
Не зрадив мудрої материнської науки Павло Грабовський. Навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум'яні вісточки матері-Україні, рідному народу. І, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, —Важче незмірно тобі.
Для Олександра Довженка увесь світ починається з матері. І казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної Десни — усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. У митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір'ю, яка любила "...саджати що-небудь у землю, щоб проізростало".
Мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Дмитро Пав-личко, Іван Драч і Ліна Костенко, Василь Симоненко і Василь Стус... Та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір Борис Олійник. Цикли віршів "Сиве сонце моє" присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить "по совісті жити" і любити людей. Мати в поезії Б. Олійника — це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. Її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна. Здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою — злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", — і стала замисленим
полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
("Пісня про матір")
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері — такий закон життя. Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Як і "Пісня про рушник" А. Малишка, що давно вже стала Гімном Матері, її одвічній любові. Тож завжди пам'ятаймо про це. І ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. І ще пам'ятаймо, що
Кожен із нас має безліч друзів, проте справжніми з них є одиниці. Чому так відбувається? Бо справжня дружба проходить усі випробування і триває роками. Яким повинен бути справжній друг? На мою думку, cправжній друг – це той, кому ми безмежно довіряємо. Справжній друг – це той, хто завжди поруч, особливо у час, коли потрібна підтримка. Зі справжнім другом завжди можна порозумітися навіть тоді, коли ставлення до чогось зовсім різні. Справжні друзі завжди знайдуть шлях до примирення. Їм разом цікаво, вони мають спільні інтереси, захоплення, навіть риси характеру. Справжня дружба, на моє переконання, передбачає щирість і відвертість, вірність і чуйність, уміння співпереживати і до прагнення зрозуміти один одного. Отже, щаслива людина та, у якої є справжній друг!
Наука в ліс не веде,а з лісу виводить Наука — це освіта, навички, знання, набуті людиною в процесі навчання, життєвого досвіду .Вона повчає, дає життєвий досвід.
Щоб стати розумним, треба дуже багато вчитися. Знання за гроші не купиш!
Ця праця дуже нелегка, вона потребує багато часу, наполегливості та сили волі.
Усе в наших силах! Треба вчитися і досягати своєї мети.Ми повинні цінувати й використовувати свої знання повною мірою. Знаючи багато ми ніколи не заблукаємо в ”лісі“ життя. НЕ ЗАБУДЬТЕ СКАЗАТИ
Наше дитинство починається з матері. Вона — найрідніша та найдорожча в цілому світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла — це Книга життя, з якою вирушаємо ми в далекі світи. І перший усміх до сонця, і перший "добридень" людям — це теж від матері. І оте одвічне: "не вкради", "не убий", "шануй старших", "люби ближнього свого"...
Мамина Книга життя... Вона про радощі й тривоги, про вміння творити правду і доброту. І тільки гортаючи сторінку за сторінкою, стаємо ми дорослими, стаємо людьми. А серед усіх премудростей материної науки найперша — любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії.
Хіба не безмежна любов Тараса Шевченка до своєї матері-кріпачки стала виміром усього життя поета, зробила його великим правдошукачем і людинолюбом? Хіба не біль і розпука малого хлопчини, який тримав свічечку над труною покійної неньки, пізніше вилилися на папері згустками болю, утвердила його як поборника людських прав, як великого Кобзаря?!
Пісня і праця стали могутніми крильми літературної творчості Івана Франка, вони надихали поета любити галицького простолюдина і все своє життя присвятити рідному народові. А ці почуття виніс він з рідної хати, де мудрим порадником був батько, а душа розквітала від маминих пісень. І впродовж життя пам'ятав про це вдячний син:
Правда, матусю за раду!
Я її правди не раз досвідив.Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.("Пісня і праця")
Не зрадив мудрої материнської науки Павло Грабовський. Навіть там, у далеких сибірських краях, він не зневірився, не нарікав, а боровся, посилав свої полум'яні вісточки матері-Україні, рідному народу. І, звичайно, їй, дорогій своїй матусі:
Мамо-голубко! Горюєш ти, бачу,
Стогнеш сама у журбі;
Хай я в неволі конаю та плачу, —Важче незмірно тобі.
Для Олександра Довженка увесь світ починається з матері. І казкові голуби над їхньою хатою, квітник і город, палка любов до чарівної Десни — усе це від мами і все це проросло в його серці міцними паростками добра, людяності і щирої закоханості в людину праці. У митця образ такого трудівника теж асоціюється з його матір'ю, яка любила "...саджати що-небудь у землю, щоб проізростало".
Мабуть, немає поета в сучасній літературі, який не співав би осанну матері. Павло Тичина і Максим Рильський, Володимир Сосюра і Андрій Малишко, Дмитро Пав-личко, Іван Драч і Ліна Костенко, Василь Симоненко і Василь Стус... Та чи не найглибше і не найповніше опоетизував матір Борис Олійник. Цикли віршів "Сиве сонце моє" присвячені неньці, яка не тільки дарує нам життя, а й вчить "по совісті жити" і любити людей. Мати в поезії Б. Олійника — це, в першу чергу, хранителька роду, це ніжна і чуйна жінка, мудра порадниця. Її не можна зрадити, забути, покинути, вона завжди і всім потрібна. Здається, що й увесь світ відповідальний перед нею.
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Змахнула рукою — злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі", — і стала замисленим
полем На цілу планету, на всі покоління й віки.
("Пісня про матір")
Життя іде. Барвистими маминими рушниками стеляться в широкий світ дороги. Дорослішають діти, сивіють матері — такий закон життя. Та не старіють неньчині тривоги, материнська ніжність і ласка. Як і "Пісня про рушник" А. Малишка, що давно вже стала Гімном Матері, її одвічній любові. Тож завжди пам'ятаймо про це. І ніколи ие зраджуймо своїх матерів, які навчили нас творити добро на землі. І ще пам'ятаймо, що
Можна вибрать друга. І по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.