ВПРАВА 196. Прості дієслівні присудки (підкреслені):
1. Скресання криги – завжди свято для дітвори і тривога для матерів (М. Стельмах).
2. Все було тут незвичне: і безмежжя просторів, і виття хуртовини вночі, і здичавлений вигляд залоги, що поверталася з мурів фортеці в намерзах снігу, кутаючись у баранячі та вовчі шкури до п'ят (В. Малик).
3. Праця – це основа людського життя і культури (А. Макаренко).
4. Буду мріяти й жити на крилах надій (Д. Луценко).
5. A Рось кипіла в кам'яному ложі, між голих віт кричало вороння, і дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв (Л. Костенко).
6. Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те покиддя війни на грузьких слідах череди (Л. Костенко).
7. Вітчизна в нас одна (М. Рильський).
8. Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, у мене жодних претензій нема до Долі, моєї обраниці (Л. Костенко).
__
**Підкреслені прості дієслівні присудки виражені дієсловами дійсного
У реченнях 4 і 6 – складена форма майбутнього часу.
Інші присудки виділені жирним шрифтом
2. Як він любив цю переджнив'яну і жнив'яну пору, коли після всіх тривог тиха міс терія нив ставала радістю душі (М. Стельмах).
Ставала радістю – дієслово-зв'язка + іменник;3. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості; вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім'я чого він працює; вона була і сенсом його схвильованості, і суттю мислення (Д. Павличко).
Була джерелом – дієслово-зв'язка + іменник;Була сенсом і суттю – дієслово-зв'язка + іменники;4. Очі його були широко відкриті, в іхній глибині теж летіли білі тіні, а уста — розтулені й ледь-ледь усміхнені (Ю. Мушкетик).
Були відкриті – дієслово-зв'язка + дієприкметник(Були) розтулені, усміхнені – дієслово-зв'язка (опущене) + дієприкметники;5. День був ясний, сонячний, проте холодний (Ю. Мушкетик).
Був ясний, сонячний, холодний – дієслово-зв'язка + прикметники;8. Ми — смертні. Та знайте: народ не вмира! (В. Симоненко).
Є (опущено) смертні – дієслово-зв'язка (опущене) + прикметник;7. Віз наш увесь дерев'яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза (О. Довженко).
Були чумаками – дієслово-зв'язка + іменник;9. Вечір був м'який, теплий, настояний на степових пахощах (О. Гончар).
Був м'який, теплий, настояний – дієслово-зв'язка + прикметники і дієприкметник.
Праворуч, на самій поверхні Дніпра, виднів Поділ зі своїми монастирями, церквами і дзвіницями, зі своєю величезною духовною академією. За Подолом на обрії синіли ліси, що тягнулись у Литву на декілька сотень верет, і високі будинки, що висунулись із натовпу міських будівель, були немов написані на блакитному полі. А від Подолу по всьому правому березі тягнеться довге пасмо гір, облите зеленню, всіяне мальовничими купами нагірних лип і ліщини, облямоване внизу сріблястими вербами. На найбільшій горі цього пасма, де природа, граючи й переливаючись темними і світлими потоками зелені, дійшла надзвичайної розкоші, стоїть золотоверха Лавра, як вінець усій красі Києва. Блищить вона своїми банями, й ніщо у світі не може зрівнятися з її блиском: ніби сонце, роздробившись, осипало її своїми іскрами й усіяло золотим пилом поверхню синього Дніпра.
І Дніпро виблискує тільки перед Києвом, а далі, минувши Виду-бецький монастир, що виглядає нижче Києва із зелених гір, він стає смутний і дикий, не дивиться ні на зелені луки, оторочені золотавим піском, ні на зблідлі гори, що йдуть за ним у найглибшу далечінь; і тільки на прощанні, на самому краю обрію, він ураз повертається,
блищить срібною смугою і, пославши останній привіт святому місту, щезає в тумані. На цьому завороті Дніпра легкою синявою видніють гори, що його випроваджають. Чи йдуть вони й далі, чи спинились і стежать за ним іздалека, цього роздивитись не можна;. тільки ці гори такі далекі для очей, що, ставши на них, здається, можна б почути шум Чорного моря.
цей?