Мені дійсно доводилося бачити живого слона. Це могутня тварина. Своїми розмірами, вона просто захоплює мене гаючи за цією твариною, мені здавалося, що немає на світі нічого величнішого.
Нажаль, я дуже мало знаю про слона. Мені відомо, що слони живуть в Австралії, Африці, Америці. У середньму слони живуть біля 70 років. Вони дуже люблять банани, кокоси, різні ягоди, манго.
Розповім одну історію, яку мені прийшлося бачити своїми власними очима.
Це було у найкращому в Україні зоопарку, який знаходиться у Миколаєві. Слон був у закритому приміщенні, тому що на дворі була осінь. Зайшовши до приміщення я приєднався до купки людей, як гали за слоном. Але була інша купка людей, які кидали слоневі печиво, хліб, або ж просто жартували з ним. Хоча у всіх перед очами висіла табличка, на якій було написано великими буквами: "Тварин годувати заборонено". Але на це не звертали уваги. Хто що мав. старалися щось кинути. Слон був задоволений. Він хоботом збирав їжу, і у знак подяки, кивав головою. Було все чудово!
Але ж ось у посітителів закінчилася їжа, і вони просто махали руками, імітуючи, наче кидають йому їжу. Слон озирався, нахиляв голову і хоботом щось шукав на землі, та нічого не знаходив. Здавалось, він зрозумів у чому діло. Він опустив хобота, знайшов невеличку калюжу на землі якоїсь рідини, втягнув її в себе, а потім різко махнув хоботом на жартуючих. Усі ахнули і ршвидко відступили від огради. Жартуючим стало не до жарту. Весь їхній парадний наряд був у смердючій, жовтій рідині. Остерігаючись оказатися на місті, ми поспішили до виходу. Було весело!
Слон це добра тварина, її не обманиш.
Хорошо в лесу, когда только что выпадет первый снег. Все кругом: и земля и ветки кустов, деревьев — все белое пушистое. Белое, да не совсем. Из-под лохматых хлопьев то бурый папоротник виднеется, то зеленый кустик брусники. Не успела зима все это упрятать под снег.
Шел я как-то по лесу в эту пору. Воздух был удивительно чист. Иду, прислушиваюсь, каждый звук далеко слышен. Вот застучал где-то впереди меня дятел... Я пошел осторожнее, чтобы не спугнуть птицу. Пусть себе кормится. Вышел на старую гарь. Засохшие деревья повсюду торчат.
Вижу, на одном из них дятел пристроился. Какой он нарядный! Головка и спинка черные, на затылке ярко-красное пятно, а на черных крыльях белые пятнышки и полоски. Весь пестрый, потому его пестрым дятлом и прозвали.
Уселся дятел прямо на ствол, зацепился за него острыми коготками, оперся на жесткий хвост и давай колотить по трухлявому стволу дерева своим крепким клювом. Недаром старается, - значит, выискал в гнилой древесине личинку или жука, которые деревья точат, лес портят. Раздолбит дятел дерево, достанет вредителя и съест.
Поглядел я, да и подумал: не зря дятла лесным доктором называют, ведь он больные деревья лечит, постукивает, послушивает, а потом вредителей из-под коры достает.
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.