- Я не згоден, що всі говорять, ніби незабаром кінець світу(пробач, більш нічого в голову не йде, тому напишу про апокаліпсис))
- Я теж з тобою погоджуюся, як на мене - це маячня.
- Це не науково. Поки що немає проблем, які дійсно можуть спровокувати кінець світу
- Я теж про це думаю, але ж усі говорять про ці пророцтва племені майя, та ще й календар
- Я нещодавно чув, ніби знайдено продовження календаря і кінець світу відкладається.
- Знаєш, звучить смішно, то кінець світу є, то його відміняють. Але якщо за правда - це добре, можливо тепер люди не будуть так панікувати.
Ну ось, сподіваюся, до
Завдання: Скласти діалог який починався б словами: "Я не згоден, що всі говорять, ніби..."
- Я не згоден, що всі говорять, ніби для того, щоб бути щасливим, необхідні гроші.
- Невже ти вважаєш, що для щастя потрібне щось інше?
- Так, звичайно.
- А що ж саме?
- На мою думку, щастя - це коли близькі люди здорові, усміхнені. Щастя - це коли родина поруч.
- Мабуть, ти правий. Але невже не буває таких ситуацій, коли дійсно для щастя необхідні гроші?
- Звичайно, бувають.
- Чи можеш ти навести приклад?
- Наприклад, коли людина хворіє та мріє про одужання, а для цього їй необхідні гроші. Без здоров'я вона не може бути щасливою.
- То ж ти відмовляєшся від своєї першої думки?
- Звичайно, ні. Щастя - це внутрішній стан, зумовлений зовнішніми чинниками. Але якщо людина здорова, то вона вже щаслива.
- Ти просто дуже позитивно мислиш.
- Можливо ти правий. Але не можна вимірювати щастя з матеріальної точки зору. Це щось більше.
- Абсолютно з тобою згоден. Дякую за твою думку.
Рання весна
Березнь. У перші дні цього місяця, як правило, ще морозно і сніжно. Але то був справжній весняний день: сонечко світило яскраво, ласкаво торкалося мого обличчя своїми теплими промінцями. В такий день слід обов"язково сходити до парку. Я так і зробила.
Усюди було ще вогко і виднілися залишки брудного снігу, але це не заважало усім жителям парку РАДІТИ РАННІЙ ВЕСНІ. Там синичка вже оголошує всім про тепло, там сорока вже вигріває боки на сонці...Я ЙШЛА ПО ВУЗЬКІЙ СТЕЖЦІ і раптом почула, як хтось шурхотить над моєю головою. Я підняла погляд і була здивована, побачивши маленьку пухнасту жительку парку, що СИДІЛА НА ЗЕЛЕНІЙ СОСНІ і з цікавістю на мене дивилася. Було дивним, що вона мене не злякалася. На щастя у мене у кишеньці був маленький горішок, що залишився після мого домашнього сніданку. Мама завжди говрили: "Горіхи - це твій розум!".
"Будь розумницею!" - сказала я маленькій споглядачці, І ДАЛА ГОРІШОК РУДІЙ БІЛОЧЦІ.
Ось таку я мала пригоду одного весняного дня.