Золоте сонце залило світлом усю галявину.Сніг лежить на полях, деревах, дорогах.Від морозу тріснув лід.У печі горить вогонь, бабуся готує обід.На столі стояли мисочки з борщем та варениками.Уночі зірвалася завірюха і песик заховався в буді.Зайчик сидів під деревом і тремтів від холоду.
1. Марічка поїде на море, і Петро купить новий велосипед, якщо будуть гарно поводитися. 2. Коли прийде літо, я поїду на море, але не надовго. 3. Дощ йшов усю ніч, так що зранку було так вокго, що треба було одягати чоботи, та було дуже волого. 4. Щоб довіряти людям - треба їх добре знати, і проводити з ними багато часу. 5. Я прислухався: у лісі було дуже тихо, бо перед цим пролунав гучний вистріл. 6. Я люблю ходити в ліс тоді, коли дерева зелніють та хвилюються зеленими хвилями; коли навколо стає спокій, який проникає у твою душу.
Кульбаба — звичайна жовта квітка, що навесні росте всюди, де є хоч клаптик землі і світить сонечко. Зовсім маленьким я часто дивився на ні квіти, бачив, як вони «сивіють» і стають пухнатими білими парасольками. Мені це здавалося незвичайним, адже з іншими квітами нічого подібного не відбувалося. «Сиві» кульбаби я чомусь ніколи не зривав, якось не доводилося. А одного разу зірвав і вирішив понюхати, ніжні, пухнаті, вони тріпотіли в моїй руці, а я начебто очікував чуда. Раптом до мене підбіг незнайомий хлопчисько, якого я ніколи не бачив у своєму дворі. Відразу я не зрозумів, що він зробив, від чого всі квіточки-пушинки розлетілися навколо. У мене залоскотало в носі, і я заплакав. Дотепер не знаю причини: від несподіванки, жалості до пушинок або від того, що в руках у мене залишилася гола стеблинка. Так начебто дріб’язковий випадок з мого дуже раннього дитинства назавжди залишив у мені відчуття незвичайності квітки кульбаби і ще якоїсь ніжності до неї. Коли я тепер бачу кульбабу жовтеньку, ще не «сиву», я мимоволі озираюся: чи поблизу немає недоброго хлопчиська.
