Плекаймо рідну мову
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: "Коли зникає мова — народу нема більше!"
Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятків років нашої історії. У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них — вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Для того, щоб мова могла прийти нам на до ми повинні постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії "Мова":
Невід’ємною складовою будь-якої культури є наявність орнаменту, який розміщують на одязі чи предметах широкого вжитку. Кожен народ, який має розвинену культуру – прагне сформувати власний національний одяг, який вирізнявся б з-поміж інших.
Українська нація, не зважаючи на століття окупації різними країнами, зуміла сформувати власну культуру, зберегти її ознаки та примножити. Особливе місце в українській культурі займає вишивка, яка розміщена на одязі - вишиванка.
Вишивку використовують в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Окрім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, передусім на рушниках та подушках.
Вишивка, як народне декоративне мистецтво своїм корінням сягає глибокої давнини і поєднує в собі духовно-матеріальну діяльність людини, виражену в художніх творах. Передусім вишивання розвивалося, як творчість селян і мешканців передмість. Вишивки були відомі ще в II ст. до н.е. Вперше про вишивку на білій сорочці українців свідчать звістки ХІ-ХІІ ст. візантійських письменників.
Пернаті вже повернулися з теплих країв та принесли з собою тепло та багато цікавих новин. Спочатку чутно самотнє неголосне щебетання, потім до нього приєднується ще один несміливий сонний пташиний голосок. Потім ще та ще. Легкий подих вітру ворушить гілля дерев, на якому тільки почали розпускатися молоді листочки.
Прокидаються дерева та квіти, піднімають свої голівки кульбаби, вітаючи сонце. Небо яскраво-блакитне, по ньому швидко пливуть хмаринки, ніби спізнюючись на важливу зустріч. Сонце ще невисоко, воно підсвічує хмари знизу.
Прокидаються і люди, вони відкривають вікна, впускаючи бадьористе весняне повітря в кімнати. Пахне теплою вологою землею, свіжою зеленню, ароматом квітів. Потім люди виходять на вулицю та йдуть на роботу або навчання, легко одягнені, з весняними посмішками на обличчях. Піднімаються жалюзі на вітринах магазинів, відкриваються двері установ, наповнюються людьми зупинки автобусів і трамваїв. Все вище піднімається сонце, все яскравіше світить, наповнюючи життєдайною енергією все навколо.