Мова народу – найкраще з квітучого його духовного життя, що ніколи -не в’яне й вічно знову розпускається. Ще В. Сухомлинський писав, що рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і сла ву, ;< культуру і традиції. Бо в рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови – могутній – засіб передачі історичного, культурного, морального, естетичного,_ побутового досвіду народу. Рідне слово – то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про свою родину, про своє село чи місто, про весь свій край. Віками український народ творив це багатство, відкладаючи до скарбниці рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. В мові одухотворюється весь народ і вся його Батьківщина. В ній втілюється небо вітчизни, її повітря, клімат, поля, гори й долини, ліси й ріки, бурі і грози.Глибинах мови відбивається й уся історія духовного життя народу. Мова є найважливішим, наибагатшим і найміцнішим зв’язком, що з’єднує покоління минуле з сучасним в одне велике історично живе ціле.Культура мови кожної людини є оновою духовності як окремої людини, так і всього суспільства в цілому. Духовно зростати і збагачувати свої пізнання свого народу і всього світу ми можемо лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасності прагне знати і досконало володіти не лише своєю мовою, а й мовою інших народів. Людина втрачає повагу до себе, до співвітчизників, до результатів загальнолюдської діяльності, якщо посилює інтерес до культури, науки, якщо не підтримуватиме свою мовну культуру, словниковий запас слів.Отже, мова – це духовна скарбниця всього народу і кожного з нас, як частки духовності всього народу. Ознака етнічної єдності народу Як прислів’я чудове.
Прощай, світе, прощай, земле, Неприязний краю, Мої муки, мої люті В хмарі заховаю.- звертання (поема "Сон")
А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на розмову. - звертання (поема "Сон")
Дивлюся: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками. - однорідні члени (поема "Сон")
І все-то те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою. -однорідні члени (поема "Сон")
Ні, вже, мабуть, Я не заховаюсь І на небі!.. - вставне слово (поема "Сон")
Та й сон же, сон, напричуд дивний, Мені приснився — Найтверезіший би упився, Скупий жидюга дав би гривню, Щоб позирнуть на ті дива. Та чорта з два! - вставна конструкція (поема "Сон")
правильно
до інших вроді би не мажна